Так вже вийшло, що в нашому житті література посідає не провідні ролі, в голові багатьох засіли соц. мережі, зомбоящік та інші речі, що деградують суспільство.

Одного літа, коли мій комп з великим успіхом згорів і я був зайнятий лише роботою, то вечори в мене видавалися вільними. ТВ мене вже давно не цікавило, і на моє велике щастя мій гарний друг Сашко дав мені в руки книгу сучасного українського письменника Сергія Жадана. Сама назва мене не аби як зацікавила, адже моя любов до усякого роду безпорядків і пісень на кшталт «Anarchy in UK» була, та й є, надзвичайно великою. Одже книга «Анархі ін. ЮА» мені припала до душі. Рядки автора легко лягали чорними буквами на білі аркуші і доволі легко сторінка за сторінкою йшла життєва розповідь. Студентські роки, все просто та без пафосу – те, що треба. Далі я зацінив «Ворошиловград» та ще кілька невеличких розповідей, а також велику кількість віршів, що хоч й не були надто римованими, проте йшли від серця і залягали кудись глибоко в душу.

І раптом, одного зимнього ранку, мені зателефонувала знайома та запропонувала сходити на концерт цього автора у один добре знайомий паб. До того ж з ним приїздила харківська група «Собаки в космосі», що свого часу давали жару в стилі ска-панк. Я без роздумів погодився і став чекати перше число березня.

Вечір цей приблизився дуже швидко, і вперше, за довгий проміжок часу, я знов поринув у світ літератури, рок-н-ролу та духових інструментів – душа злетіла у небо та просто відпочивала десь у вишині. На вході нас зустрів знайомий знайомої (ахах) та провів нас безкоштовно, маза не віддавати 100 українських гривень на двох потішила не аби як.

Жадан звично для себе був у футболці «Металіста», що аж ніяким чином не бентежило. Він прочитав кілька своїх віршів на саундчеку та разом з групою пішов прийняти «Диканьки», при цьому промовивши: «ми швиденько, у вас є поки час добре напитися, аби добре повеселитися», а зал наповнився полтавськими письменниками, малими й старими пердунами, а також мною та моєю приємною супутницею. За 15 хвилин публіка дочекалася музик та під слова «підходьте ближче, ви ж прийшли відірватися, а не сидіти» на 88% підірвалася та попхалася до імпровізованої сцени.

Досить гармонійно звучать духові в поєднанні з ударними, гітарою та клавішами, захотілося відірватися і я почав гамселитися як на панк паті. Люди, що стояли довкола, спочатку сприйняли мене за придурка, а за хвилину вже разом зі мною плигали, мотиляли кінцівкам та просто сходили з глузду. Якби хтось подивився запис концерту без звуку, то це було схоже на вигнання сатани в якійсь секті.

Організатори переживали аби ми не знесли люстру та не поламали стільці, а Жадан раз по раз підстрибував на стілець, та здавалося зараз занирне в публіку. Як пізніше виявилося, ті, хто був поруч, це відомі полтавські письменники. Трохи весело стало від цього факту, що я надавав по ребрам сучасній українській літературі, такій собі містер критик.

За годину репертуар скінчився і кілька пісень було повторно зіграно на біс, а потім письменник з радістю прочитав кілька своїх віршів та роздаючи автографи широко розплився у посмішці, коли я попросив: «Фанату «Ворскли» від фаната «Металіста».

Позитивний вийшов вечір, і хотілося що б це повторилося ще не раз.

***

«Прийде весна, говорили вони,

кинемо все й поїдемо звідси.

Заходячи в ніч, як у власні сни,

дістанемось її глибини.

Відстань? Що таке, зрештою, відстань.

Поселимось біля морських портів,

там, де олія тяжіє в трюмах,

де все, чого б ти не захотів,

для тебе вивантажать з кораблів

чоловіки в потертих костюмах.

Там де жінки з вогнями в руках

танцюють вночі на гарячих площах,

носять кульчики в язиках,

гадають на крові і на зірках,

й спиняють вітри при кораблетрощах.

Де вигріваються без кінця

відвідувачі в тісних перукарнях,

де пахнуть сигарами пальці творця,

де кавові зерна, ніби сонця,

пересмажуються у кав’ярнях.

Там де не буде цієї війни,

яка триває зараз між нами.

Зникнемо, планували вони,

головне дочекатись весни.

Хай скумбрія рухається табунами.

Коли вони обіймались вві сні,

в їхньому ліжку, на їхній війні

чути було як летять птахи,

падаючи в сніги.»