Київ. Відбір до ЧЄ 2002. Україна – Німеччина, листопад, 2001 рік

Дата : 21.04.2013
Автор : Журнал WGLife №4
Київ. Відбір до ЧЄ 2002. Україна – Німеччина, листопад, 2001 рік

   Перший виїзд в житті - важлива подія для всіх фанатів, особливо для тих, для кого він не став останнім. Особливі емоції та нові незабутні враження -  неодмінний багаж, який кожен виїздюк привозить із собою з поїздки. Отже, настав час поностальгувати, та  згадати події майже 10-річної давнини.

   Діло було восени  2001 року. На той час я був  першокурсником одного з полтавських ВУЗів. І, як прийнято в нашій країні на важливі події (як-то вирішальний футбольний матч), наганяли звідусіль купу народу. Не знаю, яка саме частина із 82 000 квитків дісталась Полтаві, але на цю гру був організований безкоштовний дизель з 4-х вагонів. Принцип розподілення місць був простий: кожному з провідних ВУЗів міста по вагону, а квитки розповсюджували кафедри фізвиховання. Пам`ятаю, що квиток було вихопить не так вже і легко, але все вирішилось для мене і двох моїх корешів позитивно.

  Як завжди буває в таких випадках, відповідальні за розподілення людей в потязі особи поклали на всіх і на вся. По невідомим причинам всі виїздили з Південного вокзалу, тоді як ми з Київського, вписуючись вже в заповнені вагони. Таким чином вся виїздна братва змішалась до купи, нашій компанії не вистачило сидячих місць, що підштовхнуло мене до знайомства з дівчиною Лєною J.   Гарна дівчина мала хороший настрій, плеєр та нового друга на час дороги до Києва. Вже не пам’ятаю які байки і хто травив у дорозі, але вона промайнула доволі швидко. Вигрузившись на вокзалі, я із своїми двома однокурсниками почимчикував у місто. Особливо розгулювати часу не було, тому прогулянка вийшла галопуюча. На підступах до стадіону нас вже зустрічав кордон міліціянтів. То був перший матч, на якому я відчув на власній шкурі трьохкордонний шмон. До свого сектору довелось продиратись хвилин 40, маневруючи в безмежному потоці людей. Вписавшись на сектор, у першому ярусі за воротами, побачили розкладені на стільцях елементи, як зараз модно говорити, візуального перфомансу. Паперові листочки формату А5 в національних кольорах з текстом гімну на звороті та поліетиленові манішки жовтого кольору. Другий ярус стадіону мав такі ж самі манішки, але вже сині. Задум організаторів вдався: весь стадіон одягнувся в поліетилен і  утворив прапор України.

  Активного ядра суппорту як такого на тій грі не було. Принаймні я не пам`ятаю, щоб якийсь сектор виділявся з поміж інших. На той час не існувало таких способів комунікацій між фанатами різних міст, які є зараз, тому багато що мало стихійний порядок. Гімн виконали потужно, завдячуючи тим самим синьо-жовтим листкам паперу, що містили слова тексту. Бек-вокал Сашка Пономарьова був на рівні! Мурашки по шкірі забігали вже з перших слів. Подальша звукова підтримка зводилася до затягувань «Україна-Україна» та емоційних всплесків після небезпечних моментів біля воріт німців. Забитий Зубовим м`яч ввів трибуни в екстаз. Матч закінчився зі сприятливим для нас результатом 1-1, що давало певну надію у світле майбутнє. Як відомо, в матчі відповіді наші земляки поступилися і на чемпіонат поїхали саме німці.

  Після закінчення гри рушили одразу на вокзал, на якому чекала наша тяга. По дорозі були віджаті пару порожніх ящиків, які потім вдало вписались в «собаку» і послужили додатковими сидячими місцями для виїздюків. Далі все по плану. Спілкування з Лєною на життєво важливі теми, музика, газовані напої.

   Ось так була поставлена перша одиничка в списку моєї навколофутбольної географії. Далі за 10 років була купа інших виїздів на збірну, за клуб, «ліваків», але то вже зовсім інші історії…

Коментарі
Коментувати новини можуть лише авторизовані користувачі