Ніхто не повернувся у труні. Матч Євро 2012 Україна - Англія. Донецьк. 19 червня.

Дата : 18.07.2012
Автор : Василь
Ніхто не повернувся у труні. Матч Євро 2012 Україна - Англія. Донецьк. 19 червня.

Думаю перший абзац розповіді про один з матчів ЄВРО необхідно присвятити проблемі антиєвро настроїв серед деяких вболівальників. Хоча чи була проблема? Давайте згадаємо: люди били себе в груди, кричали «фак офф євро двадцять дванадцять!» на кожному кроці, робили банери і випускали відповідні креативні значки, декларуючи свою зневагу і ненависть до комерційності турніру, утисків з боку міліції та інших споконвічних проблем. Хтось, звичайно, робив це від щирого серця, а хтось просто знічев’я підхопив цю популярну тему. В будь-якому разі, очевидно, що цей протест залишився абсолютно ніким непоміченим крім самих протестуючих. Особисто я ставився до всього цього спокійно, і, мабуть, з хорошою часткою іронії, так що матч Україна-Англія розглядався мною як непоганий привід гарно провести час з друзями, поспілкуватися з іноземцями, доторкнутися до історії, якщо хочете.

            Гарно проводити час з друзями ми почали вже десь за місяць до матчу, коли регулярно збиралися на вокзалах з метою взяти квитки до Донецька і кожного разу терпіли невдачу через постійну невизначеність і зміни у розкладах Укрзалізниці (відміни потягів, не повірите, у зв’язку з Євро), та некомпетентність її працівників. Декілька разів повертали квитки, через що втратили купу грошей і часу. Виручив нас тільки новий онлайн-сервіс УЗ з продажу квитків, який показав себе з найкращого боку на фоні загальної недолугості цієї компанії. 

            Загалом, матчу чекали з нетерпінням, троє з нас навіть спеціально прикупили фірмові футболки збірної.

Нічний потяг, на якому їхали до Донецька, був заповнений суппортерами України, і це радувало. Доїхали без пригод, головне місто Донбасу зустріло нас новим високотехнологічним вокзалом і волонтерами, у яких можна було взяти безплатно карту, довідники, чим ми і скористалися. 

Роззирнувшись та зацінивши атмосферу навколо, вирішили прямувати пішки до Донбас-арени, ближче знайомлячись з містом. Орієнтуватися було легко, на кожному перехресті були розміщені вказівники до стадіону, фан-зони, аеропорту, вокзалу. Коли підійшли до стадіону, особливого ажіотажу не відчувалося, все таки ранок. Лише в’яло відпочивали на ідеальних газонах приїжджі.

Нічого не відбувалося, тож, погодувавши хлібом риб у озері біля входу, ми глянули на свої карти і вирушили дивитися фан-зону і все, що трапиться на шляху до неї. Дорогою зайшли в музичний магазин, потім відшили нав’язливого мужика, який почав своє спілкування з нами із запитання «Ребят, вы как относитесь к тюремщикам?», а потім просив грошей. Вулицями неквапливо гуляли групки англійців, які були не проти поспілкуватися і зробити прогноз на матч. В якийсь момент, коли ми з трохи розгубленим виглядом гадали яким шляхом краще піти, до нас підійшла приємна дівчина і підказала дорогу, одразу за поворотом  якийсь англієць видав нам по журналу, присвяченому матчу, потім безплатно отримали по пачці чіпсів та презервативів,  коротше кажучи почала відчуватися легендарна українська гостинність. До речі про той  журнал: глянцеве видання Free Lions на 24 сторінках друкувалося англійцями під кожен матч євро в місцевих типографіях і розповсюджувалося безплатно, видання наповнене безліччю корисної для туриста інформації про Україну, статтями, аналітикою, розважальними матеріалами. Особливо смішною рубрикою була Learning Russian, де читачам пропонували опанувати місцеву мову. 

Фан-зона у Донецьку розташовувалася біля старого стадіону Шахтар, і ми скористалися можливістю відвідати цю історичну спортивну споруду, вдалося навіть проникнути всередину. Поряд зі стадіоном - той самий високий терикон, з якого, як розповідають, безбілетники дивилися матчі Шахтаря. Неподалік фан-зони грали  чи то вболівальники, чи то журналісти України та Англії. Атмосфера була приємною, ми довгенько провисіли на березі озера в парку Щербакова, поки нам не стало відомо, що після матчу пустили додатковий потяг, і можливо вдасться скоротити своє перебування в Донецьку майже на цілу добу. Тому ми з’їздили на вокзал і взяли тікети на цей фан-поїзд до Дніпропетровська, звідки до Полтави рукою подати. Проїзд у громадському транспорті для власників квитків на футбол був безкоштовним, до речі. Після цього вже настав час вирушати на стадіон.

            Перед матчем на околицях арени було на що подивитись: майже кожен другий ходив з розмальованим у національні кольори таблом, або в якомусь дурнуватому капелюсі, костюмі, окулярах тощо, всі наче показилися. Де-не-де зустрічалися знайомі обличчя українських селебрітіс, відомих і не дуже зірок. Здали речі, пройшли турнікети. Я вперше був не на гостьовому секторі Донбас-арени і мені сподобалось. Недалеко були сектори англійців, у небі кружляв вертоліт, коротше кажучи картина перед очима була цікавою.

            Матч усі бачили. Скажу лише, що підтримка нашої збірної була дуже душевною, кричали всі.  Хоча траплялися і екземпляри з прапором СРСР, кожному своє, як кажуть. У партнерки по проведенню чемпіонату Польщі за таке зараз у тюрму можуть посадити, як і за нацистську символіку, хто не знає, наприклад.

Після матчу йшли на вокзал трохи розчаровані, звичайно, проте упадку не було. Вказували дорогу англійцям, коротали час катанням на ліфтах туди-сюди у новому приміському терміналі, бачили Франкова, який також сідав у наш потяг та й начебто усе. В Дніпропетровську вже ніщо не нагадувало про Євро, чекали на наш автобус, хтось пішов їсти, а хтось кататися в одне з найкоротших у світі метро. Десь на пів-шляху до Полтави завалили велетенського шершня, що залетів крізь вікно. І приблизно десь у кобеляцькому секонд-хенді біля автостанції, я думаю Євро для нас остаточно закінчилося.

 

 

 

Коментарі
Коментувати новини можуть лише авторизовані користувачі