Збірна України – Збірна Румунії

Дата : 22.09.2011
Автор : Чешка
Збірна України – Збірна Румунії
Як тільки дізналася, що матч проходитиме у Львові, одразу вирішила, що поїду, хай там що. Львів – місто, яке вже не один рік просить мене його відвідати.
Квитки куплені, торби зібрані, час від’їжджати.
Сідаємо в поїзд. Не так все просто для мене. Тітка починає перевіряти квиток, звіряє зі студаком і мовить: «це не ваш квиток!»
Приїхали. Не сходиться номер. В паніці біжу до каси, розпихаю кілометрову чергу, мені перебивають номер на квитках і я встигаю на потяг. Їдемо.
З моїм передчуття, що щось не так вкладаємося спати .
Ранок розпочався доволі рано, о 6й, при чому з фрази: «Чьи это ноги?».
Передчуття себе виправдало, коли почалися марні дзвінки з приводу квитків на футбол. Коли остаточно відпав перший варіант купівлі квитків, почалися дзвінки всім, хто може і встигає купити нам тікети. Цікавим видався факт, що всі можливі абоненти були недосяжні. Якась глуха станція. «Що ж ти хочеш, це ж Козятин!»(с)
Трохи покіпішувавши та все ж замовивши квитки, висаджуємося у Львові.
Добираємося до хати, яка стала нам на добу домівкою. Чаюємо, приводимо себе в порядок і йдемо гуляти містом перед матчем.
Як на мене (я вперше у Львові більше ніж на півгодини), багато всього, все цікаво, тільки встигай на все подивитися. Місто Лева зустрічає вечірнім сонцем, жвавим людом, стікерами на кожному знаку дорожнього руху і журналістами «5го каналу». Хлопці мочать: «Ви звідки? Нам потрібні ультрас! Ви ультрас чи хулігани?»
Діставшись сувенірних лотків Дочу одразу здуло і повернуло з купою дрібничок. Я встигла тільки прикинути ціни і все роздивитися, ну майже все.
Походивши ще трохи містом, вирушаємо до стадіону.
Натовп з символікою, атрибутикою, галас, п’яні тіла. Заходимо з досить і досить поверхневим шмоном, проходимо на сектор. Квитки одразу забирають : ( Сектор напівпустий. Чекаємо ще і ось початок матчу! Вперед!
Народ поволі набився.
Щодо організації: як на мене слабувато. Від львів’ян очікувалося більшого. Барабан і рупор були відсутні. Споукмена не було чутно. Всі заряди дальня половина сектору підхоплювала з другого чи третього разу.
Проте приємно здивувала кузьма. Перекличка гриміла так, що йшли мурашки по шкірі. Стадіон здригався ехом. Сподобалася «хвиля», яку запускали підійманням рук. Виглядає класно, особливо там, де трибуни майже повні. Чесно кажучи пів гри пропустила, бо читала по губам заряди споукмена. Гол, слем, піро. Із зарядів найнезвичайнішими були: «Хто не стриба, той москаль/жид», «Стороженко, іди на йух». Щодо останнього, то поки всі зрозуміли, хто ж має йти на оте місце, пройшло чимало часу. Зате потім всі жваво підтримали)). Пару тіл запускали по рукам. Сподобалася фраза твариша, що стояв поруч: «Хлопці, ну то куди ви його вперед ногами, це ж бля, погана прикмета!» Другий гол нашій команді я і не тільки я не помітили. Тільки здивовано кліпали на табло позаду себе.
Рахунок 3 : 2. Перемога, чи як.
Відчалюємо зі стадіону, повертаємося додому. Нічне місто живе. Все ворушиться, люди співають, діти галасують, машини сигналять, магазинні черги, рух. Попереду ще перегляд поєдинку за участі Кличка. Намагаємося знайти цілодобовий магазин, таки знаходимо. Закупляємо харчі на вечерю. Вдома. Втома. ТВ. На добраніч.
Кажуть, Кличко переміг. Знову підйом о 6й ранку, сніданок і тут запланований маршрут екскурсій для більшості змінився. До замків поїхало тільки двоє. Доча і Англія влаштовують собі ядову поїздку на весь день до старезних забудов.
Інші 5 виїздних залишаються чесно подрихнути ще пару годин і йдуть блукати містом. В повільному темпі прогулянка вулицями Львову, Личаківське кладовище (звичайно для Полтави вхід безкоштовний), туристи з Польщі, Білорусі. По дорозі знаходимо досить бюджетну піцерію, перекушуємо і знову обходимо всі сувенірні лотки і крамниці.
У пошуках цікавостей розбрелися хто-куди. Час повертатися і що я бачу?! Двоє наших вже йдуть з досить незвичайними покупками. Дві біти. Ну що тут сказати? Двоє інших не довго думаючи йдуть, щоб придбати такі штукенції і собі. Тепер їх четверо і ми йдемо містом. Чекшобенд. Пару фото з новими аксесуарами і в нульовій позиції (Нульова позиція - загальноприйняте положення тіла навпочіпки так, щоб п’яти торкалися землі. Започаткували Кар2zбенд.)
Втомлені дістаємося дому, пакуємо «валізи», відпочиваємо. Мовчання порушує репліка: «Я тут думаю над одним вопросом. Я думаю каждый из вас сей час об этом думает…Нахрена нам эти биты?» Дикий сміх. Висувалися пропозиції їх продати, подарувати мамі в якості качалки та найбільшим питанням стало: «Як з цією фіговіною по приїзду в Полтаву 2ом товаришам йти на роботу, а іншому на пари?» Біти довго не сумували, вони знайшли жертву. Рожева качка. Вона була в шоці. Пара теорій, чого вона була липка розпалили страшенний регіт. Давно так не сміялася. Ще маємо невеличку вм’ятину на стіні від біти. Перебування в оселі завершується і ми їдемо на вокзал.
На останок один із нас відрізнився. В автобусі він мав передавати решту і зробив це звертанням своєю бездоганною російською: «Кто передавал 2 рубля?». У відповідь прискіпливі погляди пасажирів і погрозливе «Шоооо?????» одного громадянина. Швидко зійшовши з транспорту поплили на вокзал. Ці біти робили нас об’єктами уваги майже всіх перехожих. Чекаємо нашу парочку і без спізнень та перешкод сідаємо в потяг.
Враження, дискусії, сміх – заняття на весь вечір. Дехто пішов у вагон-ресторан, де мав свої пригоди. День скінчився і лишив по собі приємні враження.
Ранок. Полтава. Ми вдома!
Неперевершений виїзд!
Коментарі
Коментувати новини можуть лише авторизовані користувачі