Fast Food. Павел Тетерский.
WHITE WOLVES HOOLIGANS. Пятый.
Взлом массовой культуры. Неизвестный.
Год 2003. WHITE WOLVES Год работы-борьбы. Пятый.
Дружба народов. Павел Тетерский.
Тебя с детства растили на убой… Combat18.

Цукрове хобі фаната

Дата : 27.06.2013
Автор : Алімон
Цукрове хобі фаната
Кожен з нас зацікавлений в чомусь, в кожного з нас є якесь захоплення, котре люди називають дивним словом «хобі». Хтось колекціонує дорогі тачки, хтось тару з-під випивки, хтось жінок, а одна з моїх придурів – колекціонування цукру у стіках. Солодку речовину почали фасувати порціями ще на початку ХХ століття. Існує кілька історій виникнення цього товару.
Одна з них розповідає, що цукор у пакетиках вигадали, аби усілякі шкідники не могли легко достатися його, інша ж, більш романтична, розповідає про хлопчину, котрий вигадав «стіки-палички». Він кожного дня у кафетерії бачив як люди довго вовтузяться з пакетиками, потім відривають пакетик з одного краю при цьому залишаючи на столику багато сміття. За його задумом нове пакування дозволяло однією рукою відкрити цукор, та за миттєвість зробити ту операцію, на котру витрачали десяток секунд. Проте його задум хоч і було втілено в життя, але люди так само користувалися двома руками, аби відкрити стік. Це звело бідолаху з глузду і він застрелився.
Проте, якщо б винахідних жив сьогодні, він би став мільйонером. Великі й не дуже кафе, кафетерії та й звичні генделі штампують рекламу на винаході самовбивці, залишаючи клієнту на згадку адресу та телефон, а також солодкий присмак. Збиранням цього мотлоху я почав займатися не так давно, під час виїзду в Донецьк на потязі, чомусь сушняк з ранку рекомендують лікувати чаєм без цукру, тому принесений лагідною провідницею у маєчці «Шахтаря» цукор «Укрзалізниця» я вкинув до рюкзака. Як пішло воно далі, вже точно не згадаю, але якщо спочатку це був прикол на кшталт: «хочу зібрати мішок цукру в пакетиках», то тепер це, наче, хвороба.
Так, як я не частий гість кафе, де молоденькі офіціантки подають смачний ароматний чай або каву, при цьому додаючи до нього печеньку або цукерку, то розживатися новим продуктом було не так просто. Так було доти, поки одного разу привселюдно не вивалив з десяток пакунків з кишень, шукаючи в них щось інше, всі відразу почали ржати та казати: «у тебя что, дома сахара нету? Так мы тебе в баночке принисем». Потрібно було довго розповідати, що я не алчний і не економний, просто дурка стріляє.
Після цього мені з кожної подорожі хтось везе сувеніри, придумуючи при цьому якусь історію, та згадуючи місцину, де той чи інший пакуночок було забрано. Чесно скажу, що жодного з пакетиків я ще не відкрив, хоча й кортіло спробувати чим відрізняється румунський чи німецький цукор від нашого, але це так і залишається загадкою. Зараз в моїй небагатій колекції 45 екземплярів, проте ще багато чого лежить у кожного з Вас у кишені або дома, що буде адресовано мені.
Хочу додати, що це дуже приємно, коли тебе пам’ятають десь за бугром або просто в затишному кафе і як у тій пісні про пригоди поросятка Фунтика: «и еще одну для друга, взять с собою про запас».

Коментарі
Коментувати новини можуть лише авторизовані користувачі