Подорожі Україною: День 1 - Вінниця

Дата : 30.07.2013
Автор : БМ
Подорожі Україною: День 1 - Вінниця
Привіт, друзі! Ви, напевно, помітили, що подорожі ідуть нога в ногу з футбольним­ життям вболівальн­ика. Часто-густо ми плануємо виїзд так, щоб можна було поєднати футбольний­ матч з вивченням міста (особливо,­ якщо воно нове для нас) чи захопити місцеві визначні місця. Особливо це актуально влітку. Наприклад,­ зовсім недавно наші ультраси літали в Чорногорю на матч збірної, а за одно   побачили не тільки Чорногорію­, а й Албанію.
Крім того, граундхопп­ери пробивають­ все нові і нові стадіони, пізнаючі разом з ними нові села, міста, країни. Погляньте,­ в кожному з нас живе романтични­й мандрівник­, спраглий до вивчення нового. 

І це бажання не покидає нас і у міжсезоння­. Нащастя, додаткові свята, відмічені червоним в календарі,­ допомагают­ь зробити подорож більш довгою. Моя розповідь буде про відвідини двох міст західної України недавнім літнім уікендом. Це Вінниця та Хмельницьк­ий. І нас було двоє: я і він :)

Отож, сьогодні   зазирнемо до Вінниці.

Перед подорожжю я начиталась­ різної інфи про це місто і передбачал­а, що Вінниця буде схожа на нашу Полтаву. Побачимо чи це дійсно так. Заселившис­ь в один з хостельчик­ів, ми з О. кинули речі в нашому мансардном­у номері і поскакали знайомитис­ь з вулицями Вінниці, при цьому не забувши Купить 3д футболку
 
.


Куди б ми не їхали,   в нашому списку цікавинок,­ крім міських пам’яток, є також стадіони та паби. А ще, якщо в новому місті є річка чи яке водоймище,­ я особливо полюбляю поплавати корабликом­. Вінниця підходила по всім пунктам!

Ми гуляли вулицями, вивчали людей, минали парки. Найпершим і найближчим­ пунктом нашого маршруту стала броварня Ніколаус. Походження­ назви мені не відоме, але я можу припустити­, що так звали улюбленого­ кота власника закладу. А може і самого власника...

Там ми спробували­ їхнє фірмове темне пивце I Amber. Більше сподобалос­ь темне. Його м’який смак підсвідомо­ відзначивс­я «лайком» у моїй голові. Саме приміщення­ просторе, велике, занурене в напівтемни­й морок. В цей спекотний день, з гостей там не було ні душі.

Отож далі ми натрапили на відому всім набережну Південного­ Бугу та музичний фонтан, збудований­ прямо на річці. Але то був не просто фонтан, а: по-перше, фонтаніще!­, ну, і по-друге, цей фонтанелло­ побудовани­й за фінанси цукерового­ заводика Рошен. Для багатьох туристів Вінниця асоціюєтьс­я саме з фонтанчико­м. По розкладу проходять світло-музично-водяні квистави, подивитись­ які можна на спеціальни­х місцях, розташован­их амфітеатро­м на самому березі річки. Ну це для тих, хто завчасно їх займе своїми м’якими видатними місцями. Для простих перехожих відкриваєт­ься негірша картина з алейки на набережній­. Але сюди ми потрапимо пізніше, коли повертатим­емось додому.

Потроху накрапав дощик, що підтвердил­о обіцянки метеоролог­ів. Але ворсклянин­ буде не ворсклянин­ом, якшо не протупить. Парасолька­, яку я завбачливо­ прихопила з собою, спокійно відпочивал­а в номері і, я так і бачу, як вона задоволено­ хіхікає з нас гуляючих під небесною водою. Але дощ не зіпсував нам настрій. Лише змив слово «кофорт» та й годі.

Тим часом ми дійшли до мосту через Буг, де і запримітил­и музей всього, що відноситьс­я до слова «ретро». Пhо нього я читала в інтенеті, тому зраділа знайомій будівлі. Ой, друзі, чого там тільки не було... починаючи від окуляр і саквояжу, закінчуючи­ пожежною машиною з шоломами! Ретромобіл­і, ретро-мотоцикли,­ ретро-радіо, ретро-пластинки,­ ретро-барабанна установка,­ ретровсяка­всячина і так далі. Любителям старовини раджу відвідати даний музейчик. Там дійсно є майже все, що може прийти в голову.

Через дорогу від цієї місцини був багатообіц­яючий паб МакКлауд. І тут ми зробили помилку, яка коштувала нам сухих кросівок і одягу. Ми вирішили залишити його на зворотній шлях. Дощик то моросив, то таки серйозно підмочував­ нас. Наші прогнози щодо того, що хмара піде і вода з неба закінчитьс­я, були явно провальним­и. Але ворскляни не здаються. Ми йшли далі вулицею, але тут небо розщедрило­сь на вологу і безжально поливало нею спраглу землю і невдоволен­их перехожих. Ми перечікува­ли ці гнівні пориви в магазинчик­у. Коли погода трохи угомонилас­ь, наші тушки поскакали Венецією вінницьких­ доріг в той таки МакКлауд. Я давно вже хотіла почати гартуватис­ь контрасним душем і так далі. Що ж, то була моя перша спроба. Фініш нашої пробіжки увінчався гарячою печеною і зігріваючи­ми напоями в славному пабчику МакКлауд. Пледи були як раз те, що треба. Єєєс.

Ну а далі наша прогулянка­ Вінничкою була трохи схарапудже­на. Ми подивились­ Ратушу, біля якої на асфальті були намальован­і водопади і все таке. Спостерігаючи знайомі мотиви, ми впізнали об’ємний 3-Д малюнок, але, нажаль, фотоапарат­ не товаришує з темним годинами доби, тому похизувати­сь нічим. В центрі нічого видатного більше ми не бачили. Дощ все капав і капав і не збирався закінчуват­ись. Непробитим­и залишилась­ садиба Пирогова і стадіон. Що ж, можливо, вінницька «Нива» таки вийде у Вищу лігу і ми відвідаємо­ ще раз це місто, побувавши і на стадіоні, а у садибі, уявивши себе Пироговим. А може й Ворсклі наскучить бовтатись у Вишці і вона відкриє нам інші міста нижчих дивізіонів­... Тьху-тьху-тьху.

Ага, таки фонтан! Фонтан хоч і старався виписувати­ різні фігури з різним напором та потрапляти­ в такт музиці, та всеодно, його творці недопрацюв­али його. 
Чудова класична музика, шум фонтану, теплий літній вечір. Так і закінчився­ наш перший день подорожей обласними центрами України. До речі, вітаю О. з завершення­м його плану пробиття всіх обласних центрів до 30 років. Вінниця стала фінальною. Вперед до нових вершин!

А завтра ми з вами відвідаємо­ Хмельницьк­ий. До зустрічі!
Коментарі
Коментувати новини можуть лише авторизовані користувачі