Травневі покатеньки. Частина 3. Хотин.

Дата : 20.05.2013
Автор : БМ
Травневі покатеньки. Частина 3. Хотин.

Привіт, друзі! Я продовжую розповіді про те як ми катались середньозахідною Україною цими травневими канікулами!  Нагадаю, що, погулявши Києвом (01 травня), ми чкурнули до Кам’янця-Подільського  (02 травня). 

Тривав другий день турне (02 травня). І наша подорож продовжилась Хотином. Виїхали з Кам’янця. Еталончиком ми тряслись, підплигували і маневрували серед бездоріжжя та безкінечних ям. Це просто ядок! Доріг абсолютно нема. Увесь відрізок від Кам’янця до Хотина потрібно позначити «Тут була асфальтована дорога. Колись. Дуже давно». Вся інформація, яка була в інтернеті – це тільки позитивні відклики про Хотин. Таке розтаке кльове місце з шикарною фортецею. Скажу одразу, що тут ЛИШЕ фортеця і абсолютно нічого цікавого. Якщо ви подорожуєте автомобілем, можете заскочити сюди на півгодинки. А в інших випадках – не варто гаяти часу. Тому, мабуть, Хотин називається так від слова «хотіти», бо в цьому місті хочеться побачити більше. Ніж одну фортецю. Ми крокували центром містечка. Ось вам стелла героям Хотинського повстання, он Будинок культури, поруч алея чиєїсь слави, кам’яна, а може і гіпсова робітниця, церква і... ну і, власне все. А, ще є у них сінагога. Ну куда же без вас, даагие тети Гозы и дяди Авгаамы.

 Лирическое отступление: 

- Много ли надо бедному еврею? Кусочек белого хлебца, а икра - да бог с ней, пусть будет чёрной.

И еще:

- Чем бандеровец отличается от еврея?
- У бандеровца обрез - на боку.

 Хвилин давдцять нам вистачило, щоб дотьопать до фортеці. Там було багацько люду. Робочі підготовлювали сцену для фестивалю, який відбудеться на днях. Дехто вже займав місця для ночівлі і розбивав намети. Нашу увагу привернула компанія немаленьких хлопаків. Вони щось-там белькотали по польськи, посьорбували пивко і світили «забитими» татуюванням кінцівки. То були якісь поляки-фанатичі (імовірно Ягелонія – прим. О.). Та кого там тільки не було. І німці, і москалікі, не кажучи вже про вболівальників Чорноморця (привіт, пацани!). Навіть аквалангіст в Дністрі під муром фортеці брав інтерв’ю у місцевих рибок. На самій фртеці я зупинятись не буду. Для мене, як для невеликого знавця і поціновувача, нормальна фортеця – це ціла, не розваляна споруда, в якій можна зайти у всі зали. Такою для мене була Кам’янцева фортеця і ця, Хотинська. Наша карта показувала, що є ще така частина Хотина, як «старе місто». Туди ми і вирушили. Лазили ми лазили, ходили вуличками якогось села, і нарешті зрозуміли, що старого міста як такого нема. Тобто, є просто старі хатки і ніяких видатних місць. Досадно посміхнувшись, відправились прямо до автстанції.  Не доходячи до автостанції був високий цегляний паркан, за яким і розлігся смарагдовий газон(с) з трибунами і навіть з місцевими футболістами! Хо-хо. Чудовий день, щоб поганяти в м’яча В планах було з’їхати звідси прямо на Івано-Франківськ, але з такого забу(и)того містечка ходили лише три автобуси через Франик, та і по часу вони нам не підходили. Отож, вирішили їхати туди, але через Чернівці. Найближчий бас до них був транзитним і через цілих 40 хвилин.  Приємно здивувало, що крім стаціонарних автобусів, в Хотині є приватні бусики. Водій запрошував нас на борт свого мікробчика-мерса. Ми зустріли парочку, яка теж не бажала чекати 40 хвилин і радо згодились катнутись з нами та ще парою мужичків на швидкому авто. Так ми домчались до Чернівців, де і пересіли на басик до Франика. Ура! Під вечір другого дня подорожі ми прибули до славного міста імені Івана Франка.

Коментарі
Коментувати новини можуть лише авторизовані користувачі