Галопом по Криму, або Кримські канікули 2011. День 10.

Дата : 03.03.2012
Автор : KoSS
Галопом по Криму, або Кримські канікули 2011. День 10.

  10 день (2 травня,пн.)

Прокинувшись ранком та поснідавши, успішно здали хату, та вирушили пішки в сторону автовокзалу. По ходу руху промайнули потрібний поворот, та  нарізали лишній кілометр приватним сектором. Таки діставшись до автовокзалу одразу стрибнули в бус на Саки. Славне місто Саки поповнило список міст в які ніколи не варто повертатись. Абсолютно непримітне, з купою недоглянутих санаторіїв. Можливо в період розквіту недобудованого соціалізму в СРСР місто цвіло і пахло, але зараз воно справило на мене аж занадто кепське враження. Перше що потрапило на очі це доволі велика церква біля автовокзалу, яка чимось нагадала Феодосію. Від автовокзалу покрокували в парк. Шлях пролягав через центральну площу міста. На ній, як і «положено» красувався не то кам`яний, не то металевий пам`ятник вождю минулих поколінь. На будівлі поряд майоріє біг-бордове зображення вождя сьогодення. Далі шлях проліг до парку культури і відпочинку який більше схожий на хащі. Занедбані будівлі санаторіїв, забруднені водойми, чагарники…  Добрели до Сакського  озера. Руде на вигляд, з табличками про заборону купатись. Поряд із ним, як сказала одна тітонька із сувенірного магазину, символ міста – чи то пам`ятник, чи то скульптура Дракона, але як і все в цьому місті виглядала вона занедбаною. Сповна насолодившись містом вирушили на автостанцію. Там стали свідками бійки двох алко-друзів які ледь стоячи на ногах намагались вияснити стосунки. Стоячи між двома автобусами, один з чуваків зробив максимум зусиль, щоб підняти руку, але в нього то не вийшло, тому його поштовх прийшовся в район живота іншому аліку. Чи то від несподіванки, чи то від того що подув вітерець чолов`яга спробував п`ятою точкою м`якість газону. Чим далі закінчилось шоу ми так і не побачили, адже потрібно було придбати квитки до Сімферополя. Заскочивши в будівлю вокзалу і підійшовши до каси, побачили кота, що сидів прямо на підвіконні біля віконця касира. Спочатку така поведінка мявчика здивувала, але трохи покрутившись на станції таки вдалося розкрити котячий секрет. Майже кожна людина, що підходила до віконця каси поки чекала на свій квиток або здачу від касира гладила кота, або іншим способом приділяла  йому увагу.  Ось таким нехитрим способом влаштувався вокзальний кіт J.

   Швидко доїхали до Сімферополя, кинули речі у вже знайому в камеру схову та рушили в центр міста. Пробили стадіон місцевого футбольного клубу «консоль», зробили навколо нього коло пошани та рушили на подальші оглядини міста. Кидається в око безліч написів на стінах будівель навіть у історичній частині міста. Але речей дійсно вартих уваги не багато. Трафарети і стікери також присутні. Зробивши пару фото почали шукати місцину щоб перекусити. Прикололо, що на одній вулиці метрів за 50 один від одного розташовувались дві пі церії «Челентано», при чому обидві харчевні були забиті людом. В один із них ми і приземлились на обід, знайшовши підходящий столик. Після трапези рухатись було ще важче. Кілограми їжі давили на ноги з бешеною силою. Тому вирушили у бік вокзалу, попередньо заскочивши в магазин за поправками. Загрузившись до потягу поговорили трохи про життя-буття, перекусили та прийняли горизонтальне положення. З нами в вагоні їхали якісь хлопці, які прийнялись зловживати оковитою ще до відправки тяги. Добре, що їх процес ішов доволі тихо, тому ніщо не завадило замоститись на верхній полиці. Але, не дослухавши навіть першу пісню в навушниках я провалився в сон. Поїзд прибував до Полтави о п`ятій ранку і вже о четвертій провідниця почала несамовито репетувати а декого і стягувати із своїх спальних місць. Обличчя декого з вагонної п`яноти були доволі добре пом`яті. Один  з хлопаків прав від власної крові в туалеті простинь, під наглядом провода тьоті Люди. Вона його ще підйобувала постійно на рахунок того яким «красенем» він приїде додому. За вікнами замелькали знайомі силуети будівель, як же всетаки приємно повертатись додому!

  Ось так завершився мій десятиденний тріп по південному берегу Криму. Багато всього було побачено, але ще безліч місцин залишилося нами не пройденими, багато стежок не протоптано, дофіга сувенірів не підрізано. Тому є ще привід для повернення до південної республіки. 

  В кінці своєї розповіді, як і годиться, хочу роздати подяки і благодарки. Інгланду за складання і пропрацювання маршруту подорожі, всім супутникам, які в різні дні складали мені компанію та терпіли мою ненав`язливу присутність. Також двом парам свого взуття – адіковським сандалям і кросівкам рібок – я радий, що не помилився, одного разу обравши саме вас!

   Подорожуйте країною і світом, діліться своїми враженнями з іншими, далі буде… 

Коментарі
Коментувати новини можуть лише авторизовані користувачі