Галопом по Криму, або Кримські канікули 2011. День 8.

Дата : 28.02.2012
Автор : KoSS
Галопом по Криму, або Кримські канікули 2011. День 8.

8 день (30 квітня,сб)

   Прокинувшись та поснідавши я вирушив на автовокзал за квитком до Керчі. Я вийшов з дому приблизно о 9-й, попрощавшись із частиною нашої команди. Квиток вдалося взяти лише на 11-ту годину, тому  я повернувся в місто, щоб оглянути дім Гріна, про який забув вчорашнім вечором. Так як часу було вдосталь, вирішив іти пішки. На цей раз іншими вулицями. Без проблем знайшовши будинок, що шукав роблю пару фото. Далі пішов по алейці в сторону моря. Здзвонився із Р. та А., які в цей час гуляли по набережній. Вже разом повернулись до будинку Гріна. Зацінив його ще раз, повторно попрощався та вирішив пішки до автовокзалу.  Пройшовши пару зупинок, прийняв рішення поберегти сили та вскочив в автобус, яким і під`їхав до потрібної зупинки. 
   Без проблем вписався в автобус і намагався спати. Одразу по приїзду в Керч, роздивився розклад автобусів в потрібні мені напрямки. До Бондаренково відправка газелі була через 40 хвилин, тому вирішив пройтися по місцевому ринку, що був поруч. Швидко натрапив на доволі великий сувенірний магазин, де і закупив купу сувенірів для колег по цінам які мене влаштували. Підійшовши до свого транспорту, який вже стояв на зупинці, помітив доволі напижовану газельку на Бондаренково в яку і вписався. Водій хвилин 10 іпав мізки всім пасажирам, котрі хотіли їхати стоячи і не хотів рушать. Але виходити ніхто не збирався, натомість потроху став підійматись ґвалт. СтоЯчі кричали, що не вийдуть. СидЯчі кричали, що давай їдь. Я мовчав, розмірковуючи про місцеві традиції пасажирських перевезень. Нарешті водій здався, закрив двері і рушив. В дорозі розговорився з одним дідком, який сидів поряд зі мною, в надії випитати дорогу до тих самих вулканів (мета візиту в Бондаренково грязеві вулкани). Він мені почав розказувати, що раніше вони виглядали більш могутньо, а потім місцеві жителі почали розтягувати грязючку на цеглу та будувати з неї курятники, тому зараз долина трохи втратила мальовничість. До нашої розмови підключився один хлопець, який, як я зрозумів, їхав в те саме село, до родичів, який і запропонував мені підказати найпростішу дорогу до об`єкту, що мене цікавив. Треба сказати, що вночі пройшла злива і ґрунтова дорога перетворилась в грязеве місиво, тому я перезувся в сандалі, підкотив джинси і, слідуючи підказкам, рушив по дорозі. Пройшов ставочок, минув череду, що пасли місцеві пастухи, без проблем подолавши  кілометри два пішки опинився один серед долини. Ось вони, ті самі вулкани! Дув доволі сильний вітер, але коли він затихав було чутно побулькування грязючки. Я почав бродити по галявині в надії підібратись якомога ближче до вулкана і зафільмувати  дійство виверження.  По дорозі мені травилось гніздо невідомої дикої качки з яйцяим, та гоцаючий заєць. Поблукавши з годинку я таки вийшов на один пагорб, спускаючись з котрого, мені вдалось максимально близько підібратись до жерла вулканчика. Одразу згадав байку діда з маршрутки, про те, що під час війни в цьому місці пішов під землю німецький танк. 
  Задовольнивши свою цікавість, перекусивши бутербродиком та залишками Коктебельського вина вирушив в зворотньому напрямку. Знову мені на дорозі зустрівся шалений заєць, та біло-чорні качки, які невеликими зграями розсікали повітря над моєю головою.   
  Довідник підказував, що в Керчі є ще декілька фортеці і замків, але за попередні дні розвалини подібного типу мені так набридли, що дивитись на них вже не було бажання. Тому, повернувшись на автовокзал, я вирішив будь що дістатись до азовського моря, заодно подивившись на озеро Чокрак в Курортному. Так як прямого транспорту на сьогодні вже не було, я вирішив їхати до села Войково, а звідти вже автостопом. Маршрутки до Войково ходили часто, тому за декілька хвилин я вже мчав в потрібному мені напрямку. Без проблем діставшись до повороту на Курортне, вийшов з газельки, та попрямував по дорозі і вже через декілька хвилин вийшов за межі населеного пункту, обрав позицію і почав вдивлятись в обрій в надії на швидку попутку. Варто сказати, що машини проїзжали повз мене не досить часто, тому в якийсь момент я зловив себе на думці, що можу провести тут багато часу. Підігрівало цю думку те, що перші три автівки не зреагували на мою витягнуту в поперек дороги руку. Але мені пощастило, простоявши хвилин 10, біля мене зупинився мідсубісі ландкрузер. Хлопці, що сиділи по переду вже мали на борту одного автостопщика, тому радо підхопили і мене. В дорозі  запитали мене куди і навіщо я їду, коротко розповів де вже був в Криму, та видав мету своєї поїздки в Курортне – побачити озеро. Вони запитали, що на озері. Відповів – не знаю що, тому і їду подивитись. Приблизно в таких розмовах та під музику Діани Арбеніної, що лунала з колонок доїхали до потрібного мені повороту. Хлопці пояснили куди мені треба іти, сказали, що поки я дійду, то вже буде вечоріти на вулиці. Це мене трохи насторожило, адже було лише опів на п`яту вечора. Тому вискочивши з автівки, я піднажав і за півгодини вже мочив свої нижні кінцівки в тому-самому озері, радіючи сонцю, що починало визирати із-за хмар. Трохи побродивши по спокійній водичці, та походивши по лікувальній грязючці на березі, рушив на берег азовського моря. Порівняно з чорним, воно було аж занадто руде, і виглядало жахливо. Але це не завадило мені пройтись берегом. Вирішив довго не затримуватись, адже потрібно було рухатись в зворотньому напрямку, і швидше за все, дорога обіцяла бути не простою. Вийшовши на вулицю Набережну я покрокував в сторону вже знайомого мені перехрестя. По дорозі купив в місцевому магазинчику і підкріпився двома шоколадними батончиками, які послужили мені обідом. По дорозі мені трапився двоповерховий мотельчік на березі у 88-му будинку, одразу промайнула думка, що заночую тут, якщо не вдасться виїхати з цього захолустя. Добрався до перехрестя, скинув рюкзак на лаву та приготувався до довгого очікування своєї удачі. Але простоявши 5 хвилин я вписався в першу ж автівку, що проїжжала в потрібну мені сторону. Мене підібрали троє рибалок на своєму опельку, що повертались з уловом до міста. Вмостившись за заднє сидіння я розплився в посмішкі, задоволений тим, що швидко вдалося вирішити транспортне питання. Викинули мене в Керчі біля зупинки міського транспорту. Я вирішив їхати на залізничний вокзал подивитись чи є який транспорт до Сімферополя. Згідно з першочерговим планом туру, в Керчі мала бути ночівля, тому розкладу тяг я не знав. На вокзалі мене зпідкала чергова удача. Я взяв квиток в плацкарт до на тягу Керч-Сімферополь, який рушав біля 21-ї години. Так як в мене лишався ще час, я вирушив на тролейбусі у центр міста, щоб зацінити його. Як положено на центральній площі стояв пам`ятник Леніну, працював фонтан, тусила молодь з пляшками слабоалкогольних напоїв в руках. Пройшовши повз церквушку я став штурмувати Митридатську гору, долаючі каскади сходів. Видершись на саму верхівку переді мною відкрився вид на Керченський залив та на частину міста. В далечі, вкритий туманом, виднівся скандально відомий острів Тузла. Насолодившись видами я покрокував вниз по сходам, зустрічаючи безліч равликів, що по невідомим причинам облюбували дану місцину.  Далі був «фуршет» та закупка провізії, вписка в напівпорожній потяг.
  Зайняти своє місце, та смакуючи квасок файно проводив час аж поки до мене не підсіла рудоволоса сусідка. Перші її слова були: «Любиш пиво? Я теж люблю!». Як виявиилось в подальшій розмові, їхала вона в Сімферополь на зустріч з якимось корєшом. Дізнавшись, що я їду до Євпаторії почала розповідати, що найкраще місто це Керч. Що в Керч приїздять відпочивати всі, навіть Євпаторійці і так далі в такому дусі. Було смішно, але тільки спочатку. Дівчина розповідала і розповідала… Про те, що це її 3-й виїзд у житті за межі рідного міста. Раз вона була у Київі інший в Сімферополі. Про робочі будні торгівлі овочами на ринку. Про те як заробляє непогано на покупцях, про те що вона в свої 24 молода мама і тому подібні цікавини із власного життя. Кожні хвилин 10 вона давала перепочинок моїм вухам, виходячи на перекур. Негодувала, що я не палю. Ось в такій високоінтелектуальній бесіді промайнув вечір. Далі був солодкий сон, та пробудження від репету провідниці про те, що вже Сімферополь незабаром.

Коментарі
Коментувати новини можуть лише авторизовані користувачі