Галопом по Криму, або Кримські канікули 2011. День 7.

Дата : 26.02.2012
Автор : KoSS
Галопом по Криму, або Кримські канікули 2011. День 7.

7 день (29 квітня,пт)

Ранок наступного дня почався з того, що ми обірвали карниз зі шторами. На скору руку приліпивши його на місце покинули розташування оселі, і почимчикували на автовокзал. З Алушти до Судака прийшлося їхати через Сімферополь, бо прямого автобуса не було. Таке як на цій ділянці складна дорога, і прямих рейсів небагато. Без проблем домчали до Сімфера і пересіли на бас до Судака. Їхати 150 км прийшлось доволі довго, тому трохи вдалось покуняти на не зовсім зручному сидінні «Еталона». На під’їзді до Судака погода зіпсувалась. Небо затягнуло хмарами, та пішов дощик. На автовокзалі намагались дізнатась про  наявність транспорту в наступний пункт, що нас цікавив – Коктебель. Виявилось, що вдень іде один єдиний бас на Феодосію, через Коктебель. До того ж квитки на нього були відсутні. Вирішили про це багато не міркувати, а поїхати в Генуезьку фортецю, заради якої ми і приїхали сюди. Запитали у місцевих жителів чи далеко вона знаходиться і як туди крокувати. Вирішили іти пішки, але пройшовши години з пів, вирішили таки під`їхати на басі. Вписались в бас до Нового Свєта. Вистрибнули з баса, накинули капюшони і почимчикували на вивчення нової для нас місцини. Без проблем вписались в середину фортеці, благо народу було небагато. В цілому фортеця виглядала доволі непогано, щоправда було видно добудовані частини стін. Свіжа цегла та розчин відрізнялись по кольору від старої кладки. І судячи по тому, що в середині фортеці трапляються будівельні риштування добудова пам`ятки іде повним ходом. Зробивши пару десятків знімків, почали шукати туалет, якого там не було. Точніше був, але не працював. В черговий раз оцінивши сервіс курортної місцини рушили на вихід із замку, де і закупили чергову партію сувенірів. Вже по накатаному вирішили вписатись в бас до автовокзалу. На зупинці наш транспорт набився під зав`язку командою альпіністів, котрі повертались із своєї подорожі місцевими горами. Іх величезні рюкзаки забили всі вільні місця які тільки можна було заповнити в басі. Дуже цікава компанія молодих і не дуже людей. Їх було біля 15 чоловік, третина з яких жінки. Старшому було мабуть, років 55, а меншому біля 18-ти. Були, як потужні накачані хлопці, так і тендітні дівчата. Деякі хлопці були вдягнені в однакові олімпійки з написом на спині «Клуб красноярских альпинистов».

Для тих, хто хоче зайнятися альпінізмом, спочатку варто почати з чогось простішого. Яке одночасно буде розвивати потрібні групи м'язів, які будуть необхідні для подальших занять цим видом спорту. Для початку, наприклад, рекомендують зайнятися воркаутом на сайті http://kenguru.pro/. При цьому можна використовувати як і природні вуличні конструкції, так і спеціальні, виготовлені фірмами-виробниками.

Всім автобусом ми і висипались на автовокзалі, ще раз впевнились, що квитки на бас, що нас цікавить відсутні. Перекусили, почали чекати коли подадуть автобус на посадку, щоб домовитись з водієм про вписку. Коли подали бас, зрозуміли причину відсутності місць. Вся красноярці мали квитки на руках і заповнили пів басу. Водій без проблем погодився взяти нас трьох. Ми відійши сотню метрів по дорозі від автовокзалу, та чекали на автобус в компанії ще двох колег по вписці. Втискуватись  прийшлось в прямому сенсі слова. Бо проходи просто були забиті величезними рюкзаками, набитими альпіністським добром. В басі стало остаточно зрозуміло, що і до того невелика наша компанія знову розпадається на дві. Тоді як я забашляв гроші водію за проїзд до Коктебеля, Р. і А. кинули прас за квитки до Феодосії, тим самим викресливши з маршруту славне місто Коктебель. Дощ, та несонячна погода остаточно вибила із колії моїх супутників і вони вирішили раніше запланованого рвонути додому.

   Отже, на коктебельську землю я ступив в одиночку. Одразу вирішив дізнитись, як з Коктебеля можна виїхати на Феодосію. На щастя маршрутки по цьому маршруту ходили щопівгодини. Отже, я міг гуляти містом скільки мені заманеться, не дивлячись на годинник, якого, до речі, я не мав. Дощ і не думав закінчуватись, тому першим ділом, я вирішив заскочити в винний магазинчик, де на розлив продавали щедрі дари гостинного краю. Далі покрокував вздовж центральної вулиці, де і натрапив на сувенірний магазинчик. Придбав черговий магніт, я вийшов з магазином вже не один. Я познайомився із дівчиною москвичкою, яка приїхала в Коктебель сховатись від весняного цвітіття дерев, яке визивало в неї алергію. Разом з нею ми дійшли до вже відомого мені магазину, я попрощався з нею, і рушив в сторону моря. По дорозі наткнувся на стікер красно-синього московського клубу, поряд додав свій. Дійшов до набережної. Вона була порожня. Ресторанчики, що стояли вздовж берегової лінії теж мали мало відвідувачів. Набережна мені сподобалась. Навіть в дощ виглядала яскраво білою з гарними ліхтариками. Я витяг прикуплену пляшечку винця, та почав зігрівати організм, крокуючи вздовж берегової лінії. Через деякий час зустрів одиноку дівчину, що ішла мені на зустріч. Вона також мала недопиту пляшку вина в руках. Ми обмінялись із нею розуміючими поглядами, і так не обмовившись жодним словом пішли кожен своєю дорогою. Ще трохи пройшовши вперед, я вирішив повертатись. Орієнтуючись на відому гору Карадаг, на якій лежала чи то хмарина, чи то туман, почав повертатись назад. Без проблем дістався до зупинки, на якій доволі швидко вписався в маршрутку до Феодосії. В цей час Р. і А. вже пробили вписку. Ми домовились зустрітись на ж\д вокзалі, де вони мали купити квитки на Полтаву. Коли я приїхав на автовокзал, вирішив одразу не купувати квиток до Керчі, бо не знав скільки часу в мене займе огляд міста. Пішки дійшов до ж\д вокзалу і ще якийсь час чекав свою компанію. Закупивши потрібні квитки пішли рушили на хату, яка виявилась приватним будинком, який був прилаштований під окремі кімнати, які і здавали гостям міста. Господарі оселі мешкали поряд в двоповерховому будинку. Наша кімната мала 3 окремих спальних місця, телевізор, столик, шафу та якихось жуків, які лазили по стінам J. Кухня та санвузол були спільними для двох осель, але ми користувались ними самі, так як сусідів не мали. Швидко повечерявши, я вирішую іти на оглядини нічного міста, тоді як мої супутники вирішують залишити оглядини Феодосії на завтра. Прогулянка зайняла близько двох годин. Пройшовся по набережній, зацінив фонтан та пам`ятник Айвазяну (саме так, Айвазовський то псевдонім) поряд з його музеєм.

Повернувся додому, розвісив речі, щоб вони просохли, запхав в кросівки розшматовану газету. Пів вечора реготав з того, як А. воювала з величезними чорними жуками, які повзали по стінам нашої кімнати. Навіть коли вимкнули світло, і жуків було не видно, я підігрівав уяву А. розповідями про те, де і куди саме в цем момент вповзають жуки J.

Коментарі
Коментувати новини можуть лише авторизовані користувачі