Галопом по Криму, або Кримські канікули 2011. День 6.

Дата : 25.02.2012
Автор : KoSS
Галопом по Криму, або Кримські канікули 2011. День 6.

6 день (28 квітня,чт)

 На ранок першим пунктом нашого тріпу була Масандра. Проконсультувавшись у місцевих жителів обрали вірний тролейбус, яким доїхали до потрібної зупинки, і пройшовши трохи побачили вказівник, що показував на масандрівський палац. Далі по дорозі, та лісом навпростець і ми на території палацу яка була майже порожня. Декілька хозпрацівників та котів крутились по двору. Працівники підлампічували будівлю палацу, готуючи її до напливу сезонних туристів. Кошаріки просто тусувались на природі. Від екскурсій всередині палацу ми відмовились. Наше знайомство з даною місциною обмежилось лише спостеріганням за зовнішнім убранством будівлі та прилеглої території. Сподобались різноманітні статуї, які густо були розтикані по периметру. На деяких з них була загрозлива табличка з проханням не притулятись в зв’язку з тим, що вониї були оброблені хімречовиною. Але хіба такі таблички здатні зупинити «нашу людину»?!

  В планах значились відвідини заводу масандрівських вин, але ми були змушені зкорегувати свої наміри в зв’язку з браком часу та неблизьким місцезнаходженням того самого заводу. До того ж була інформація, що за лаштунки заводу потрапити не так вже і просто. Отже далі ми попрямували до зупинки, на якій доволі швидко сіли в потрібний нам бус, який і підкинув нас до воріт Нікітського ботанічного саду. Купили квитки, покрокували всередину. На вході була помічена група школярів, яку привезли для окультуреня в цю місцину. Також стали свідками діалогу між начальником та його нетверезим підлеглим, яке от-от мало закінчитись кулачним боєм, але так і не перейшло в цю стадію. На території бот саду нас зустрічало багато рослин, поділених пішохідними доріжками. Кожна клумба підписана. Назва рослини на двох мовах. Дуже сподобались квіти, та великі рослини типу бамбука. Саме в цей день в ботсаді проходила виставка тюльпанів, на яку ми і потрапили. Дуже багате представництво саме цього виду рослин різноманітних барв. Пару трійку зйомочних бригад, що знімали репортаж про подію на центральні телеканали країни. Нанюхавшись квітів та отримавши естетичне задоволення покрокували далі. Тіточка заманювала нас на зелений лабіринт рослин, але не досить талановито це робила, тому лабіринт так і не побачив слідів нашого взуття. Наситившись спілкуванням із цікавою природою та перекусивши на лавці старими запасами вискочили на зупинку, з якої ледь не поїхали в Ялту. Але вчасно роздуплившись, таки поїхали в сторону Гурзуфа на единій прямій маршрутці з тієї місцини, що їзде два рази на день. Так би мовити, підфаритло. Говіркий водій розповів як краще дістатись до потрібної нам місцини, та зупинив в потрібному місці, за що йому і подяка. До міста нам потрібно було пішки зпуститись з гори по дорозі. Коли проходили повз одного з дворів зустріли хлопця з яким стався наступний діалог: «Пацани, курітє?!» - нєт. «Спортікі?! Молодци, завідую.» J

Через деякий час нормальна дорога закінчилась і почались гаражі а за ними чагарники, якими ми і почали продератись. Коли проходили повз одного з дворів на нас вискочило мале сочача, яке побігло поперду нас. Потім ні с того ні з сього воно посіло пищати, на пск вийшов хачоватого виду чолов’яга, котрий одразу з мату почав з нами діалог, щодо захисту від нас свого цуцика. Так як нам говорити з ним було ні про що, ми на ходу перекинулись парою фраз та пішли далі. За допомогою дідка, який навів нас на правильну стежину таки опинились у місті. Перше, що вразило, це міні футбольне поле зі штучним газоном та рядами пластикових сидінь, з якого відкривався потрясний вид на гори. Метою нашої поїздки в Гурзуф були перегляди фонтанів, які, як виявилось знаходились за забором приватного санаторію, вхід в який був закритий для вільних туристів. Спробувавши безрезультатно туди потрапити з двох входів, відмовились від проникання туди будь яким шляхом. Хоча за прас можна було зайти, що і зробила на наших очах одна сімейка.

  Не потрапивши до фонтанів, покрокували в центр міста, яким я залишився задоволений. Типове мале курортне містечко переважно з двоповерховою забудовою. В центрі міста якимось чином опинився бронетранспортер, припаркований біля одного з будинків. Пробивши декілька магазинчиків із сувенірами та напоями вирішили прогулятись до дачі Антона Палича Чехова. Залишили в книзі відгуків свої побажання та відгуки, щодо данної місцини, попили місцевого винця, полюбувались морем. Все таки не дурнем був Палич, обравши таку божественну місцину для оселі. В цілому Гурзуф сподобався і потрапив до списку міст, в які варто буде приїхати ще раз.

  Попрощавшись із Гурзуфом рушили в Партеніт на перегляд музею природніх дарів.  Були на вході до санаторію, на території якого знаходився музей за чверть до 15-ї. Бабуся на вході попередила нас, що вхід до 15-ї години платний, але безкоштовно пропустила нас всередину. Приміщення музею розташовувалось на першому поверсі одного з корпусів санаторію. Експонати представляли собою безліч каміння, що було розрізано та відшліфовано таким чином, що на камінчиках було видно всілякі малюнки. До каміння додавався оригінальний напис з поясненням, що робило колекцію більш привабливою. Власник колекції, він же директор даного закладу травив байки про свої експедиції по горам. Його дружина підтримувала історії, та розповідала свої. Загалом доволі пізнавальна інформація. Своєрідний погляд на прості речі.

   Передостанньою місциною нашого денного плану був Утьос. Сівши на автобус прямо під стінами санаторію ми вийшли на потрібному повороті, з якого нам потрібно було 4 км крокувати до містечка. Вирішили спробувати своє щастя та стопнути автівку. Доволі швидко нас підібрав чолов’яга на мікроавтобусі. Всю дорогу він спілкувався з кимось по телефону, пояснюючи причини чому він не поїде до Турції. Зупинив нам на повороті, коли наші шляхи розійшлись, не взявши грошей за поїздку. До будинку Гагаріних, що нас цікавив рушили пішки. По дорозі взяли на обгін бабусю, яка почала розповідати історії про олігархію, що забудувала своїми котеджами всі пляжі. І дійсно, дивлячись на берег моря було видно, як вся прибережна зона була розподілена між приватними власниками будівель, при чому паркани заходили в море. Розповідь закінчувалась тим, що раніше не так було. Ми вибачились перед бабусею, за те, що не можемо дослухати її до кінця, бо поспішаємо. Незабаром на горизонті з’явилась симпатична будівля, саме те, що ми прагнули побачити. Невеличкий парк, що розташовувався навколо вже не було сил облазити повністю, так само як і дертись на Ведмідь гору. Прилягти на лавку було за велике задоволення. Вже від’їжджаючи в транспорті з  Утьоса дізнались від одного з місцевих мешканців про назву міста. Як виявилось, там є відоме місце, з якого відкривається гарний краєвид, в честь цієї місцини і було названо місто.

  Місцем ночівлі була обрана Алушта. На автовокзалі одразу взяли квитки на автобус до Судака.  Зідзвонившись з людиною, що мала поселити нас в квартиру поїхали на хату. Біля години втратили поки чекали цього дядька, що запізнювався. Квартира виявилась трикімнатною, з видом на гори і море одночасно, незважаючи на те, що розташовувалась вона на першому поверсі будинку. Поселившись, кинули шмотки та рушили на ознайомлення з містом. Стандартно почали з набережної, яка мало чим запам’яталась. Напевно, на той час ми вже наситились такими видами. Доволі швидко стемніло, а повертатись ми вирішили пішки, через супермаркет. Затарились їжею, транспорт все майже не ходив, принаймні там де знаходились ми не було видно жодного маршрутного автобуса. Дехто з нас почав вже панікувати, що прийдеться ночувати на вулиці J але знайшлися і сусаніни, що вивели братву в потрібному напрямку. Дім. Їжа. Сон.

Коментарі
Коментувати новини можуть лише авторизовані користувачі