Галопом по Криму, або Кримські канікули 2011. День 5.

Дата : 23.02.2012
Автор : KoSS
Галопом по Криму, або Кримські канікули 2011. День 5.

5 день (27 квітня,ср)

  На ранок нас чекав черговий переїзд. Зпакували речі та їжу, серед якої було печиво та згущенка, яка переїзджала з нами з міста в місто, ще з Бахчисарая. Програма дня була насичена. Першим пунктом даної програми був Воронцовський палац у місті Алупка. Шикарна будівля, в яку нам вдалося потрапити. Варто відмітити, що це перший випадок коли нам прийшлось заплати повну вартість квитка, студентські на цей раз не «проканали». По палацу блукало доволі багато туристів в супроводі стареньких бабусь екскурсоводів, половина з яких виглядали як черепаха Тартіла з відомого всім мультфільму. До основної будівлі палацу ми потрапили разом з невеликою групою людей, серед яких була сім`я французів, а також декілька молодим мам із своїми чадами. При вході, більшу частину людей заставили натягти на взуття тряпчані бахали, я уник цієї кумедної процедури, бо був у сандалях, які не потребували чехлів J Пояснила бабця це тим, що паркет потребує лагіднішого відношення до себе. Далі ми почапали по коридорами кімнатам, дивлячись, як жили мажори багато століть тому. Чесно, кажучи я не полюбляю байок про такі місця, мені важливіше відчути ауру та дух місцини. Але серед нашої імпровізованої туристичної групи була тітонька, яка раз-за-разом змушувала взриватись від сміху – ну вже так вона піддакувала екскурсоводу, що просто пузо боліло. Кінцівку екскурсії ми прокосили, вирішивши добити її самостійно. Пофоткались в зимовому саді, пару фоток на зворотньому фасаді, з якого відкривався вид на відкрите море, та покрокували блукати брусчаткою, якою були вимощені дороги. 

   Наступним палацом в цей день став Левадійський. Білосніжний, з купою пальм у дворі. Таке выдчуття, що ми опинилась десь на теренах зачорноморскої Туреччини. В середину палацу ми не домились, натомість нагулявшись по величезній території. Поганяли риб, що плавали у місцевому фонтані, та подались геть. 

Далі вже і не пам`ятаю чи то їхали, чи то весь час пішки крокували до Гаспри. Здавалося відстань невелика, і ось-ось мав би з`явитись потрібний нам лаз, але його все не було і не було. Як наслідок, ми години з півтори ішли дорогою, поки таки дійшли до тієї точки, з якої було вже видно «Ласточкіне гніздо».

   Далі наші шляхи ненадовго розділились. Двоє з нас покрокували на своє перше знайомство з екзотичними метеликами, я ж на одинці попрямував, рахуючи сходи, до відомого палацика (Як ви могли зрозуміти саме в цей час наша компанія зменшилась до трьох осіб. БМ взяла курс на Полтаву). З моря дув шалений вітер, було морозно як для травня, тому народу на моєму шляху людей траплялось не багато. По дорозі придбав пару-трійку сувенірів, щедрість покупця змусила зробити продавчиню маленький подарунок мені, щоправда вона про це навіть не дзогадується. Нарешті вздершись на гору, я потрапив до стін будівлі,в якій розташовувався ресторан. Щоправда, в цю пору року він був зачинений, тому спокуси заласувати чимось з місцевого меню я уникнув. Покрутившись навколо будівлі я дочекався свою відсталу компанію, наклацали трохи фото, помилувались краєвидами, та змушені були відстрелити з того файного місця, бо почалося якесь стихійне паломничество пейсатих які своїм потворним виглядом та різким запахом, змусили нас відпочити де інде. Повертаючись, присфіли в одному з вуличних примітивних ресторанчиків аля пластиковий стіл і зонтик «ліптон» перекусити власними бутербродами. Взявши, для відводу очей по чайку, щедро розклались на столику, який, щоправда, був дерев’яний. Не пройшло і хвилини як в кожен з наших ротів вже заглядало з півдесятка голодних котів, які за відсутності купи туристів виглядали тощими, з надією поглядаючи, чи не перепаде від панів і їм що перекусити. Пани в цей день були суворі, тому коти залишились не кращої думки про нас. 

  Далі шлях лежав до Ялти. Зідзвонившись заздалегідь із власником вписки, домовились про зустріч. Поки було трохи часу пішли пройтись на набережну, яка з першого погляду справила непогане враження. Щоправда магазини кусались цінником. Потім, зустрілись із дамою-хатознімачем потулили на її червоній «тойоті» до місця вписки. П’ятиповерхівка з пальмами у дворі. Квартира на останньому поверсі в середньому стані. Чергова спроба тітки збити з нас більше грошей невдала. 150 і не копійкою більше. Заполучивши ключі, кинули рюкзаки і повернулись до набережної. На ній нас зустрічав дідусь, що в білому моряцькому капелюсі співав відому донбаську пісню «вишєл в стєпь донецкую парень молодой». Погода була прохолодною та туманною, нетеплий вітер з моря не додавав затишку. Добре було видно, як хмари лежать на горах. От така була в той день Ялта. Ще трохи погуляли місцевими парками та вулицями, взяли трохи підвечеряти в магазині, та рушили додому. Тривав 5-й день подорожі, тому вже трохи відчувалась втома. Довго вирішили не сидіти, розійшовшись по кімнатам лягли спати. 

 

Коментарі
Коментувати новини можуть лише авторизовані користувачі