Галопом по Криму, або Кримські канікули 2011. День 3.

Дата : 20.02.2012
Автор : KoSS
Галопом по Криму, або Кримські канікули 2011. День 3.

3 день (25 квітня, пн.)

   Під ранок мені приснився шалений яскравий сон. Коротко перекажу його суть. Ми гуляємо по пляжу, де проходить рекламна акція нового дезодоранту. Троє людей одягнуті в промо-одяг стоять біля самісінької води. Я підхожу до них дізнатись суть всього кіпішу. Ці людиськи запевняють, що дезодорант має такий стійкий запах, який не має жодний з дезіків конкурентів. Як доказ, вони заряджають кульку з запахом в помпову пластикову рушницю і стріляють цим зарядом на декілька десятків метрів в море. Після цього кажуть, що через декілька хвилин морський бриз принесе запах до нас. Я уважно вглядаюсь в даличину і бачу, що кулька тільки но торкнувшись води, перетворюється в ящірку, та починає швидко, виляючи хвостом, рухатись в наш бік. Як тільки вона досягає берега, ящірка розчиняється і з`являється запах того самого дезодоранту, який широко цього дня рекламується на пляжі. Прохававши цю фішку, я вивожу на чисту воду про хвостів. Вони губляться на пляжі, а я іду своєю дорогою.  Розшифровуйте, спеціалісти по снам J

   Прокинулись ми о шостій ранку, запаслись бутербродами, перекусили, замкнули хату, поклавши ключ на козирок і погнали на автовокзал. Вже з басу я подзвонив власнику хати і пояснив де лежить ключ. Також запевнив, що з хатьонкою все в нормі. Про таємниче зникнення ножа, а також про те, що переносці настав каюк я забув сказати.

   Наступною точкою нашої дислокації став Мангуп. Фантастичне місце, особливо зранку, коли туман лежить над озером, і навколо немає людей і тиша давить на вуха. А поряд величезні гори, на які наш шлях лежав попереду. Підійшовши до каси виявили, що вона порожня. Дідок-касир приїхав на моторолеру за декілька хвилин, впевнив нас, що всі ми маємо студентські і видав квитки по 10 грн. Ми мали невелику карту місцини, тому знали по якому саме підйому краще підійматись. Карапкатись на гору було важко. До тогож наші рюкзаки були на плечах. З невеликими перевалами, але ми дістались верхівки. Дорога зайняла близько години. Незважаючи на те, що на Мангупі заборонено влаштовуватись на ночівлю, на зустріч нам крокувало багато туристів, котрі явно провели ніч в горах. Трохи пройшовши, влаштувались на сніданок на розвалинах фортеці, що служила місцем дислокації одного з панів в давнину. Чи то на запах ковбаси, чи то на ранкове сонце із щилин каміння повилазило безліч ящірок, з якими ми трохи позабавлялись. Далі рушили на огляд «пальців». Вид згори був фантастичний. Ніколи раніше мені не приходилось бути на висоті 600 метрів, поглядаючи при цьому вниз на мініатюрні деревця. Коли почали фотографуватись з біло-зеленим прапором до нас привітатись підійшла сім`я та повідала, що вони також полтавці. Навіть в таких місцях зустрічаються земляки! Після фотосету Інгланд витягнув свій інструмент і почав стрімголов носитись за метеликами. Через деякий час декілька бідолашних комах таки затріпотіло в нього в сачку. Облазивши все що тільки можна було на Мангупі, почали повертатись. Дорога вниз пройшла явно веселіше, ніж вгору. Спускались вниз трошки іншим шляхом, ішли повз стіни укріплення, які доволі непогано збереглись і понині. З низу ще раз зацінили всю величність гір, закупились сувенірами, та пішли на зупинку, з якої хотіли виїхати в цивілізацію. На зупинці висів розклад руху автобусів, який не вселяв оптимізму. Але виходу не було, вирішили чекати. Щоб чекання не здавалось довгим, розклались перекусити. І ще не знищивши жодного бутіку підїхав бас на Бахчисарай, в який ми поспішно вписались прямо з їжею в руках. Домчались до автовокзалу Бахчіка, з відки за 10 звилин виїхали на Сєвас. Черговий раз касирша видала нам квитки на 10,11,12 і 13 місця, і склалось враження, що саме ці місця чекають на нас в любій касі автовокзалу, звідки б і куди ми не їхали.

В Сєвасі на автовокзалі нас вже чекав корєш, який пробив вписку. БМ з великою тупкою бере квитки на тягу в Полтаву, після чого північнокорейська КІА мчить нас в наше житло на 5-му км. Хатьонка виявилась бомбєзною! В часному секторі такий собі будиночок для гостей на 2-му поверсі. Євроремонт, 2 дивани, купа побутової техніки, тєлік, посуд і приємна господарка. Одним словом рай за смішні як для таких хоромів гроші – 200 грн/доба. На шторах, по традиції з`являється прапор «Ворскли». Швидкий душ, перевдягання, та вирушаємо на огляд міста. Погуляли по паркам, набережною, пофотались. Подались на морвокзал де хотіли пробити якийсь цікавий морський маршрут, але такого не виявилось.  Трохи прикрасили набережну стіками, пробили декілька тематичних точок, запаслись магнітами. Доволі швидко почало темнішати. Дівчата ще пересіклись із якимось друганом з минулого. Я поспостерігав, стоячи на зупинці, на людину, що виливала щойно випитий алкоголь на асфальт. Далі маршрутка везе нас додому. Хочетсья відмітити, що по Севастополю, окрім басів, їздять лише мерседеси-спринтери, ніяких газєлей помічено не було. Транспорт рухається по графіку, а не стоїть на кінцевій по півгодини і чєкає поки наб`ється салон. Коли сидячі місця відсутні, водій гасить світло в салоні та їде без зупинок, поки пасажиир не попросять зупинитись на потрібній зупинці. Майже в коджій одиниці громадського транспорту міститься прапорець, і 88% прапорців складають російські. Спочатку я хотів ігнорувати транспорт з триколором, але потім зрозумів, що мені прийдеться ходити скрізь пішки таки забив на цю ідею.

  Вдома смачно повечерявши, замощуємось на лежанки та відходимо до сну.

Коментарі
Коментувати новини можуть лише авторизовані користувачі