22.03.2009 Донецьк. Шахтар-Ворскла. England

Дата : 22.09.2011
Факт виїзду в Донецьк навіть не обговорювався. Одразу було ясно, що пробиваємо. Уточнення вимагав лише маршрут. В кінці-кінців зійшлися на пробитті двійничка Луганськ-Донецьк. Вечір п’ятниці: незрозуміла ситуація зі збором (хто дивився фуц у блат-кафе, хто рив конину на блат-хаті), власне збір, пробиття продовольчих магазів, ображена хз на що БМ у білому халаті, повернення додому за забутим банером, дорога на вокзал і вписка всім складом у 9 ліц у паровоз. Початок дороги пройшов у пережові половини запасів хавки та випиванні майже всіх запасів алкоголю під акомпанемент невдоволеного бурчання сусідів, провідниці і, викликаного нею, акаба. Далі було короткочасне перевдягання Дочі та БМ у костюми санітарок. Після чого доволі швидко почали влягатися. Спав погано, бо було дуже жарко. Ще й Худий розбудив посеред ночі воплями з навушників свого плеєра: йому, бачте, хтось заважав спати, так він глушив їх гучно ввімкненою музикою. Загалом дорога пройшла звично. От тільки санітарна зона перед Луганськом якась дуже довга, тому неодноразово довелося використовувати спіонєрені в зд-депо ключі від сіпала.
Описувати прогулянку Луганськом мабуть немає ніякого сенсу. Повністю повторилася ситуація з минулого виїзду: «Ще до виїзду всі у кого я питав казали, що дивитися у Луганську нічого, навіть дівчата-танцюристки з місцевих достопрімєчатєльностей відмітили лише 3 пам’ятники (на які крім нас ніхто не буде дивтися) і місцеві магази))). Так воно насправді і є. На центральній вулиці важко знайти заклад общєпіту, не кажучи вже про щось цікаве з архітектурної точки зору. Бачили пам’ятники Дзєржинському, комуністам і вже по дорозі зі стадіо – Ворошилову; купу сірих обшарпаних будівель, кілька взагалі з вибитими вікнами, жодного новострою на центральній вулиці не побачив. Наступним пунктом було поїсти. Десь хвилин 20 топали вздовж все тієї ж центральної вулиці і таки знайшли тіпа-закусочну у якомусь ТЦ.» З нового були присутні відвідини кошерної кав’ярні з американо за 12 грн і не менш кошерним сіпалом))). Обідали у тому ж ТЦ, який згадався за характерною моделлю корабля всередині. Трохи пізніше розу Худого пропалив місцевий хулюган з написом Каппа на всі груди (а також руки і спину), але нічого з того не вийшло. Прямуємо на стадіо. Одесити у своєму стилі кудись запропастилися, чекаємо їх під гостьовим сектором, підходять луганчани на предмет 3го тайму, отримують відмову, таки з’являються мракобєсні одесити (2ох знаю, а 2оє нових для мене + тьотка) і слідує вписка на сектор. Там було ще двоє одеситок. Розвісили 3 банери. В першому таймі заряджали кволо. Заряди перемежовувалися дивним коктейлем з «коли» та лимонів (ядова суміш). Недивно, що гол у ворота луганчан ми провтикали… Нажаль господарі доволі швидко відігралися з пенальті, який били двічі (перший раз кіпер одеситів відбив, але хтось з захисників до удару забіг у штрафну). У перерві мракобіси+Остап кудись зникають, ми ж грали на секторі у футбол повністю здутим м’ячем Жори Бетона). Другий тайм, незважаючи на відсутність третини сектору, відзаряджали активніше. «Споукменом» по черзі були Худий і одеситка). Нажаль під кінець матчу «Чорноморець» пропустив і другий гол. Тут з’являються кілька зниклих + неопізнане тіло, яке на перевірку виявилося москвичем (катає за регбійний клуб Слава; колекціонує рози: вишивав на розі одеситів, яку виміняв у Кірі; в Луганську опинився тому, що завтра регбійна збірна Росії гратиме у маріку проти грузинів; запрошував на цю гру, але потім згадав про наш матч в Донецьку; також запрошував до Москви; взамін на привезені полтавські рози обіцяв офігенну екскурсію). Фінальний свисток фіксує перемогу господарів. Лише кілька гравців підійшли під гостьовий подякувати за підтримку, але стояли вони там доволі довго. Після матчу ще деякий час гужувалися під стадіо, потім відправилися на автовокзал і придбали тікети на кошерний автолюкс до Донецька.
Приколи у дорозі почалися ще до від’їзду. Якийсь тіпок напів-тридварастічної зовнішності не бажав ставити свій величезний бабський пакет у багажний відсік. Воділа йому казав: «Ти не будеш ставити свої сумки на сидіння». Тіпочок відповідав: «Буду!», мотивуючи це тим, що його пакети чистіші за чиїсь-то там жопи. Кароч ледь не зчепилися. Вгамувала конфлікт Мальвінка-стюардеса. Одразу ж по відправленні починається алкотреш, який супроводжується все тим же невдоволеним бурчанням інших пасажирів, воділи і Мальвінки. Останню вдалося забазікати. Кіря навіть пропонував їй одружитися прямо тут і зараз))), нажаль не погодилася. В Алчевську майже вся чесна банда вискочила за пивом, але всі закупки були конфісковані все тією ж стюардесою і відправлені у холодильник. Найбільший кіпіш з цього приводу піднімав Сірьоня, який погодився припинити хубання тільки після того, як Мальвінка подасть нам чай. Коли вона таки почала його розносити, він вже мирно сопів на своєму місці =) . Трохи пізніше у тридварастічного тіпочка зверху з пакету полетіли на підлогу туфлі, супроводжувалося це криками: «шо за кірпічі полетелі?» , «ой, брасматікі пасипалісь!» Зухвалість даного створіння, яку воно демонструвало воділі, кудись хутко зникла. Подальший шлях пройшов у спокійному прослуховуванні дорожньої музики. Ще з дороги слід відмітити офігенний за красою червоний захід сонця, яке довгий час було прямо перед лобовим склом нашого лайнера))).
По прибутті в Дон Староста відстрелив на ніч у Марік до родичів, а ми - на пошуки зйомної блат-хати, які виявилися доволі недовгими. Ми з Феном відправляємося на зустріч з хазяями, а вся інша брага у складі 11 чоловік у магази за продовольствієм. Сильно здивував той факт, що за квартиру ми заплатили лише 130 грн і при цьому нічого не давали в залог. Саме остання обставина повністю розв’язала нам руки. До прибуття банди був пробитий душ. Далі всі вписуються у хату і починається найжорсткіша частина виїзду. Це був найжорсткіший алкотреш на моїй пам’яті. Спочатку була зготована перша порція лабуди мівіна+консерва з яловичини+плавлений сирок, потім Кіря вдув півбатла довки прямо з горла. Далі почалися дебати на політичні теми між одеситами, в результаті замирилися на почві спільної любові до Чорноморця і старої дружби. Потім ще кілька тостів за дружбу, після яких я вирішив, що вже треба йти спати. Тут трапилося чудо: зайшовши в єдину кімнату я побачив, що Доча забила спальне місце на розкладному кріслі. Трохи посунувши старшого звєрька, я теж вмостився. Дякую, тьопа, за те, що не спав на підлозі. Тим часом алкотреш на кухні набирав ходи. Було зварено ще одну порцію лабуди, але вона виявилася зайвою: більша частина разом з каструлею була відправлена через вікно у політ з 9го поверху. Туди ж невідомо з яких причини відправилися почергово 2 чайники, кілька ганчірок, швабра. Пішли заряди на всю хату… та мабуть і поверх. Це був ад. Далі за програмою був перегляд бою Кличка. Мені вже просто хотілося, щоб всі втихомирилися… Куди там: на протязі всіх 9 раундів хата здригалася від шалених воплів («єбаш макаку», «хуярь чорножопого урода», «убить в говно, нах» і тп), грюкоту від сусідів у двері і по стінам, зарядів і просто алкоугару. Після бою ще трохи тривав алкотреш. Через кімарення часто проскакували гучні репліки Худого, рев з навушників Нарка, чийсь заряд в одні щщі на балконі в 3 ночі «Ах, Одесса…». Одного разу навіть зміг заснути. Наснилося, що я вже в гостях у вчорашнього москвича-регбіста. Але тут мене почав будити Жора Бетон з питанням «Дяпа, когда ми едем в Оксфорд?». Сцукооооооооооо. Надалі заснути вже не вдалося. Близько 5 ранку дико приколов Спікер, який весь час після бою проспав на кроваті під одіялом. Він прокинувся і почав вичитувати Кірю за те, що той сам спав на кроваті, а дівчину, яку прихопив з собою на виїзд, покинув спати на підлозі. Потім почав втішувати ту дівчину, від цього вона розплакалася. Далі вона намацала свої кросівки, на які хтось розлив щось. Від факту, що вони мокрі вона розплакалася ще сильніше. Спікер таки зігнав Кірю і Катя змогла поспати на кроваті. Мракобєси поснули під самий ранок на підлозі і дико хропіли. Фен з Худим ще й трохи прибиралися посеред ночі, адже кухонний стіл в угарі розвалили на 2 половини. Здивувало одне: як в такій анархії вцілів телевізор?! Будильник остаточно зриває мене на ноги о 6-30. Треба хутко піднімати усіх і зригувати з хати до приходу господарів. Полтавчан підняти вдалося дуже швидко, а от одеситів – хуй здіймеш на ноги простими способами. Довелося Остапу нагородити кожного з них кількома ударами великою і важкою подушкою по голові. Кіря відреагував ширянням тієї ж подушки хз куди. Влучив у штору і обірвав проволоку, на якій вона висіла. Кароч з горем пополам ми таки повставали. Навіть трохи прибрали… Хутка виписка з хати. Да здравствують люди, які ніхера не беруть в залог за хату!))) Бєлка в попихах навіть натягла кросівки на босу ногу, а шкарпетки лишила на хаті)
Далі слідує пробиття інет-кафе, відписи на форумі і вконтакті, підрізалово Остапом навушників і вже легендарний політ з переподвивєртом після перечіпляння Худого, бешені очі Остапа, який так і не зрозумів, що коїться. Після інтеренету розійшлися з одеситами+наріком і попрямували в центр. По ходу стався ляп виїзду: пам’ятаєте кросівки на босу ногу у БМ? Так от вона вирішила придбати заміну. Купити то вона купила, але ЩО! ))) «Голубенькі з узорчиком, такі красіві» - все це її слова про свої нові шкарпетки, які після діставання їх з упаковки виявилися дитячими колготами))). Довелося бігти і купувати таки носки. На шляху відвідали новий стадіон кротів – споруда своїми масштабами звісно вражає. Також по ходу зустрічаємо Крокоділа і Старосту. Біля пушки знову здибалися з мракобєсами, пофоталися, засунули Бетона у пушку. Знову розділилися. Ми попрямували кудись з метою попоїсти. Дійшовши до Ліверпуля вирішили лише пофоткатися і прямувати далі до Зупатої хати. В ній засіли надовго. Особисто я відмінно поїв борщу і вареників. Також в цей час після довгих дзвінків від хазяїв хати, на які звісно ніхто не відповідав, прийшла СМСка від них наступного змісту: «Не будьте бабой, возьмите трубку! Или напишите где швабра.»))))))))) Діждався я й обіцяної екскурсії від донеччанки Місс Маріни. Інші камради відмовилися і продовжили просиджувати штани в українській кухні. Загалом був радий побачити і почути її вживу. Шкода, що екскурсія видалася короткою – екскурсовод був трохи не в формі. Нічого, в нас цієї весни буде ще один виїзд в Дон ;) . Розпрощавшись, повертаюся до наших і ми разом через парк кованих фігур прямуємо в район стадіо. По ходу здалеку бачили одеситів+наріка, які продовжували алкотрешити. В результаті їх прийняли акаби і протримали майже до кінця зустрічі. Нарік, як писав Пармалат, кожні 7 хвилин на протязі матчу присилав смски з проханням, щоб прийшли і забрали його з мусарні. Зустрічаємо ще 20ку полтавчан, які 2й день гужувалися в Доні. Розділяємося на ще менші групи по 3-4 людини. Кружляємо навколо стадіо у пошуках входу на гостьовий і сіпала. Вирішуємо, не чекаючи решти, вписуватися всередину.
Мусор, що обшукував на вході видався ще тим бидланом. Казав з ідіотською ухмилочкою, що Полтава за його мірками – село. Також у відповідь на питання «Що написано на банері?» отримав: «бело-зелёная жизнь». Після цього він задав просто геніальне питання: «Ти шо наркоман?». І де ж вас, блядь, таких народжують?!… Загалом донецькі акаби були доволі спокійними, але знімали весь матч. Гостьовий сектор зібрав 53 людини, полтавчан було приблизно 45. Слід відмітити 2 нових банери «CoGE on tour» та « FCVP on tour», нажаль другий був не дуже якісний. Також були банери альянсу, одеський дюкс бенд і вже згадуваний вайт-грін лайф. На вихід команд більшістю виїзних було розтягнено рози.В першому таймі відшизіли нормально тільки стартові хвилин 10-15, а далі млява й невиразна гра команди приглушила наш настрій. Сектор кротів забитий повністю нажаль заглушувався трьома шкільними секторами…Другий тайм теж проходив мляво, а настрій ще погіршився після пропущеного голу. Сподобалися переклички з домашнім сектром «Полтава» - «Донецьк». Ближче до завершення на нашому секторі спалахнув фаєр, паралельно «загорівся» і домашній сектор.На наше здивування акаби не вривалися на сектор, а після матчу спокійно і акуратно прийняли кількох хлопців.. Не зважаючи на поганий рахунок, після ару пішла хороша шиза. Нажаль команда не знайшла в собі сил відігратися. По закінченні матчу лише кілька гравців підійшли в бік сектору і подякували нам за підтримку…
До потягу лишалося більше 5 годин. Більшість цього часу було проведено у харчовому відділі Ліверпуля. Худий і тут всиг відзначитися: клеючи стікер він розбив чужий стакан, за який довелося сплатити 10 грн. Час пройшов у спогляданні за відвідувачами (від гопів до американських панків), спілкуванні з різними кротами. Дощ на вулиці не сприяв пішим прогулянкам, тай ноги вже хотіли лише одного – щоб їм дали спокій. Так ми й просиділи у цьому лівері майже до відправлення потягу. Прибувши на вокзал, забираємо речі і прямуємо на перон. Ну що ж прощавай, Дон. До зустрічі. Заходимо у вагон і щелепи відпадають вниз. Замість такого бажаного плацкарту – загальний вагон з кріслами… Воплі розчарування «Ето унилоє гавно!», «Ето просто зда!», «Це піздєц!» лунали хвилин 5. Але нічого не поробиш довелося моститися як небудь. Мене ще потім і пересадили за проханням. Все ж поспати вдалося. Принаймні очнувся я лише після штовхання у плече від Худого: виявилося ми вже приїхали. Харків зустрів холодним сонячним ранком. Бігом у каси за квитком на експрес додому. По грошам вийшло тютілька в тютільку: після придбання тікету на кармані не лишилося ні копійки. Нажаль 3 щщам прайсу на експрес не вистачило, тому вони взяли тікети на пізніший і дешевший потяг. В 6 щщей вписалися в експрес. Завершальний етап дороги пройшов спокійно. Лише юзвер Фен повеселив спанням аля кролік))). Полтава зустрічала сонцем. Привіт, моя рідна!
Коментарі
Коментувати новини можуть лише авторизовані користувачі