31.04.2008. Дніпропетровськ. Дніпро-Ворскла 1:0

Дата : 02.04.2013
Автор : БМ
31.04.2008. Дніпропетровськ. Дніпро-Ворскла 1:0

Привіт, друзі! 
Щойно прочитала на сайті про перший ювілей першого стікера нашої Ворскли. Пробігла очима рядки, упізнала на фото знайомий стікер. Він був моїм першим також. 
Ох і Остап, старий чортяка, умієш занурити в минулі спогади. Тепер я хочу поділитись ними з Вами, шановні.

Моя розповідь – це більше спогад, ніж звіт. Я зізнаЮсь сама собі, що більшість історій, які я могла б розповісти вже належать до розділу «Ретро». Я посміхаюсь. Мене охоплюють теплі почуття. Мені стає весело коли я згадую яка я була в ті роки, це веселить, і, здається, фанатська молодь не змінюється. Я теж ганялась за модою, признаюсь. Вважала себе трохи кращою за інших мальців. А тепер я пишу ці рядки з широченною посмішкою і ледь втримуюсь, щоб не описати всі мої емоції купою смайлів.
Прикольно, пройшло всього 5 років, а скільки всього змінилось…
Отож, хочу поділитись собою зразка 2008. 
Ітак, на дворі 2008 рік. На 22-му секторі не було нікого з нинішніх компаній, фірм, бригад, угрупувань чи як назвете. В Полтавському фан-русі популярний «хуліганський стиль» (с). Ніяких спортивних штаників, кондукторк чи шапок з бубончиками. Тільки кросівки, джинси, спортивні олімпійки, кепки. 

Календар показував, що 30 березня зве мене до Дніпропетровська на матч Ворскли з місцевим Дніпром. Чому б не провести вікенд в новому місті, ще й підтримати рідний клуб? 

Моя «бойова» подруга Доча і я вирішили їхати не на один день, а на два. В планах було пробити гру дублів в Новомосковську в суботу, гру основи на наступний день, а в перервах між іграми – насолоджуватись прогулянками сонячного Дніпропетровська.
А ще нам круто повезло: в Дніпрі мешкає наш старий друг Д., який запропонував своє помешкання для ночівлі. 

Напередодні виїзда, Остап назначив нам з Дочею зустріч. Ми не знали що і до чого, отож з великою зацікавленістю чекали на зустріч. Як виявилось, для нас були подаруночки з завданням! То були стікери! Мені вже кортіло прикрасити ними всі місця, де ми тільки будемо! Це був перший досвід використання клейких паперових послань. 

Ми з Дочею – натури романтичні і нам по душі подорожі. В ті роки, мандруючи,  ми ще не так потребували комфорту, таким чином, з Полтави ми поскакли собачками до Краснограда, а звідти уже - басом до Дніпра. Як зараз помню, сидів поруч біля нас молодий чолов’яга з вусами та борідкою та некороткою шевелюрою. Всим своїм видом він походив нам на Д’артаньяна і всю дорогу ми травили жарти і були страшно довольні собою. 

Наш відпочинок проходив по плану. Сонячним суботнім ранком ми бадьорою ходою направились до автовокзалу, розклеюючи наші (!)  стікери. Швидко домчали басиком до Новомосковська, знайшли стадіончик з командами. На такому старому стадіоні я була також вперше. Замість сидінь – дерев’яні лавки, на бетонній огорожі – радянські лозунги. Вобщем, повний «назад у минуле».

Будучи в ті часи двома з чотирьох членів ГФ, ми з Дочею розвернули наш банер і чекали виходу команд. Фанати Дніпра також примчали до близького Новомосковська підтримати своїх. Пробули ми два тайма і спетляли назад в Дніпропетровськ. Там ми прогулялись набережною, центральними вулицями та площами.

Неділя – матч-дей. 
Так як поголовна більшість у ворсклянському фанрусі позиціонували себе хуліганами, виїзна ситуація була мінливою. Тому, велика кількість ворсклян їхала тільки за певними враженнями, а потім уже на матч. 

Того разу, Доча і я були одні на секторі. Хоча, коли ми ошивались перед матчем, ми натрапили на доволі підозрілу персону. За нашими здогадками, то була Крокодил! Нам нічого не залишалось як наскочити на неї і переконатись особисто чи вона є Крокодилом.

Ми задали коронне питання, на що отримали стверджувальну відповідь. Ми страшно зраділи, що на матчі є ще одна людина з Полтави! Клас! Ми одразу ж запросили Крокодила з нами на гостьовий сектор. Вона чесно пообіцяла, але так і не прийшла... 

Трохи відступаючи, хочу підкреслити як класно фанатіти за свою команду разом зі своїми, з веселою компанією. 

Гра нашої Ворскли була млявою і в результаті, ми програли один м’яч. Приємним сюрпризом був Гриша Ярмаш. Він підійшов до нас, подякував за нашу підтримку. Ми були на сьомому небі від щастя! Не передати словами! Ми просто були двома невеликими чоловічками серед тисяч людей. Це така дрібниця для футболіста, а для фаната – це найбільша нагорода.

У піднесеному настрої Доча і я відправились на автовокзал. Сіли в бас на Полтаву і знову ми зустріли Крокодила. Дорогою назад ми більше познайомились з загадковим Кроком. Отак і завершилсь наші два дні подорожі. 
Коментарі
Коментувати новини можуть лише авторизовані користувачі