28.10.1999. Львів. Карпати-Ворскла 3:1

Дата : 04.02.2013
Автор : Студент
28.10.1999. Львів. Карпати-Ворскла 3:1

Пропустивши травневий виїзд минулого сезону в це прекрасне галицьке місто у зв'язку з роботою в Москві, такого ж нахабства восени я не зміг собі дозволити, тому вирішив з'їздити за всяку ціну.
Так співпало, що Андрюха знаходився в цей час у Львові у відрядженні і пообіцяв зустріти мене вранці в день матчу.
Від'їзд з Полтави, як в іншому і зі Львова (але про це нижче) вийшов досить неспокійним, можна навіть сказати нервовим. Поїзд Харків - Ужгород відходив від київського вокзалу в 13.25. За наявність в общак місць я не переживав, тому і домовився зустрітися в 12.45 на площі Зигіна з Іваничем, він мав підвезти прапори. Час йшов: було майже 13.00, а водія тролейбуса все не було. Кабанчиком я метнувся в ДЕПО, але там він не з'являвся. Хвилин за 15 до відходу поїзда, виваливши язик по коліно, я вбіг у зал квиткових кас. Тут то я і дізнався, що ні общаків, ні плацкартів, ні навіть купейних місць не було. Вискочивши на перон до поїзду, так як треба було щось вирішувати, я побачив "старого", прогулюється там з повним пакетом прапорів. Почали удвох виробляти процес вписки, але виходило спочатку погано: проводи брати мене відмовлялися, а залізти було ніяк. Пішли вже й до машиністів, на половині шляху побачили мужика в жовтому жилеті, який стукав по колесах. Коли проходили повз нього, то він привітався з Трктнем. Я з Іваничем переглянувся, і Трутень запитав звідки він нас знає. Як з'ясувалося колись проводили на стадіон. Через цього мужика, потім начальника лінійного відділення, потім бригадира поїзда була забезпечена третя полиця общака на якій без всяких пригод до ранку наступного дня я дістався до міста Льова.
Зустрічали мене Андрюха і двоє львів'ян: Грубий і Гриша.
Після нетривалого сніданку розійшлися кому куди треба: Андрюха на конференцію, Гриша на роботу, а я з Грубим гуляти по місту. У мої плани входило підкорення Чортової гори (якщо не помиляюся, то це друга за висотою, після Високого замку, точка Львова), а так само відвідування барів в підвалі біля пивзаводу "Колос". У бар на стрілку підійшли ще двоє львів'ян. Таким чином, далі вже вчотирьох пішли відзначати зустріч. Чим менше часу залишалося до матчу, тим більше львів'ян до нас приєднувалося, так як ми сиділи у відносній близькості біля стадіону "Україна", у літньому кафе. Коли туди під'їхав Андрюха, там активно засідали крім мене Грубий, Лан-гот, Таракан, Ангел, Лимон ... (Всього близько 15 осіб).
Коротко про матч.
 "Ворскла" в черговий раз не виграла у "Карпат", мало того й зовсім в черговий раз програла - 1:3, ведучи по ходу гри 1:0. З Андрюхою відфанатіли на совість, але не допомогло.
Після гри продовжили "відпочивати" з львів’янами, так як ні я, ні Андрюха їхати в цей день не збиралися.
Досить пізно увечері, що плавно перейшов у ніч, провели Андрюху в готель, але я, чомусь, категорично відмовився у нього в номері переночувати, а поперся на нічліг до Таракана.Із ранку Таракан сказав мені, що я забив стрілку з Андрюхою чи то на 14.00 чи то на 15.00 або біля оперного театру або біля пам'ятника Тарасу Шевченку (і на тому спасибі, тому що я і цього не пам'ятав). Вранці я поїхав на вокзал, щоб взяти квиток. Правда, по дорозі зайшов в кафе недалеко від вокзалу поправити здоров'я, де в червні 1998 року я, Алік, Пузир і Рюкзак заправлялися пивом перед від'їздом в Тернопіль. Щоб заощадити гроші купив по студентському общак на Львів - Луганськ до Києва. Потім не поспішаючи пішки пішов у бік центру на зустріч з Андрюхою. Біля оперного я був близько 12.30. Особливо не нудьгував, тому згаданим вище театром і пам'ятником Шевченка проходив мітинг на підтримку Марчука і мене щедро обдарували різними друкованими байками. З 14.00 до 15.20 (поки не з’явився Андрій) активно прогулювався від оперного до пам'ятника Шевченку. Як з'ясувалося, домовлялися все-таки біля театру. Далі вдвох відвідали згаданий уже бар біля пивзаводу "Колос". Бар цей знаходиться в старому винному погребі якогось польського пана (версія Грубого). Стара брукова кладка, факел
- екзотика.
Після цього, трохи погулявши по місту, пішли в сторону Галицького ринку, де затарились пивом і хорошими сушеними бичками. Попити пива вирішили на Високому замку. Так здорово я ще не пив пиво ніколи. Все старе місто, як на долоні, теплий осінній вечір, злегка червонувате сонце, що заходить за горизонт, пиво, риба. Краса ...
З Андрюхою зійшлися на тому, що заради такого можна спеціально приїхати до Львова.
Коли ж остаточно стемніло, зі стадіону СКА стали, доноситься звуки концерту українських зірок естради на підтримку Л.Кучми. Ми вирішили відвідати і цей захід. Не бажаючи обходити, пішли напряму, на звук, прямо спускаючись по схилах Високого замку. Не краща була ідея. У цілковитій темряві, не знаючи дороги - пиво, бадьоро. Спочатку вперлися в якийсь приватний сектор. Всі дільниці були впритул один до одного, вулиць не було. Почали, було обходити - потрапили на стройку гаражів, мало не впали у котлован. Минаючи труднощі таки добралися до стадіону СКА.
За годину до відправлення поїзда були вже на вокзалі, де трошки зігрілися місцевою "катанкою".
Хвилин за десять до відправки поїзда швидко попрямували на перон. Андрій завантажився в свій купейний вагон, а я побіг в останній 16 вагончик. Але тут сталося те, з чим я раніше ще не стикався. Добре вгодована луганська провідниця взяла квиток, глянула і сказала:
"Пільговий до Києва, а де студентський?" Я простягнув позичений у Полтаві студ-квиток (це було природно, що вона звірить номери на квитках).
Але добре освітивши ліхтарем квиток сказала, що це не я на фото і для більшої впевненості попросила зняти шапку. Нічого я знімати не збирався, але тут вона несподівано легко впурхнула в вагон і зачинила за собою двері. При цьому оголосила, що не треба обманювати, і вона відмовляється мене впустити. Я запитав, в якому вагоні начальник поїзда, треба було щось робити. Дізнавшись, що він в сьомому вагоні, відправився туди. До відправлення залишалася одна хвилина. Підійшовши до сьомого вагону, я побачив, що начальник поїзда на пероні, говорить з якимось ментом. Сховавшись за кіоском я вирішив щоб не виникало зайвих питань, дочекатися коли поїзд рушить і як би спізнюючись стрибнути на підніжку. Все вийшло чітко. За моїм сценарієм, поїзд рушив. Бригадир заліз у вагон, але ще не прикрив двері, мент пішов куди йому було треба, а я став бігти, питаючи на ходу: "Це луганський?" Отримавши ствердну відповідь, стрибнув у вагон. Бригадир захоплено сказав: "Ну тобі пощастило! Ще б трохи і .., але, правда, йти через весь поїзд в 16 вагон ". На що я відповів: "Нічого страшного". Дійшовши до 9 вагона, я вирішив, що в 16 вже засвітився, повернуся  я до Андрія в 4, а там буде видно. По дорозі виявив, що купешкі були напівпорожні. У Андрюхи в купе було вільно два місця, там я і влаштувався на нічліг. Особливо не світячись перед провідником, я продовжував шлях в купе Андрія. Незадовго до Києва я запропонував Андрюсі піти у вагон-ресторан, щоб перечекати там столицю (раптом, когось підселять в купе). "Швидко" години за півтори осушивши по пляшці пива, ми з колегою повернулися "додому". Все було нормально: в купе, крім нас їхало два чоловіки. Далі вже спокійно дісталися до рідного міста.
Виїзд сподобався, що ж Львів - це Львів.
Примітка; Ця посадка мені нагадала легендарний виїзд в Сімфер 1996 року, про який треба буде обов'язково написати коли-небудь.

Коментарі
Коментувати новини можуть лише авторизовані користувачі