26.10.1998. Київ. ЦСКА-Ворскла 2:1

Дата : 28.01.2013
Автор : Студент
26.10.1998. Київ. ЦСКА-Ворскла 2:1

У вересні 1996 року виїзд до Києва на ЦСКА став першим волонтерівським, тому поїхати дуже хотілося знову. Згадати витоки нашого фанатизму. Коли ж стало відомо, що з Пітера дзвонив Рюкзак і обіцяв під'їхати, то всі сумніви (для мене) були відразу ж розвіяні. Деякі, як, наприклад, Алік, шукали привід для поїздки: треба забрати паспорт, який "на деякий час" був залишений в трезвяку в день матчу 5 вересня Україна - Росія.
І ось, 25-го ввечері на Київському вокзалі мною були виявлені: Пузир, Альф, Б.О., Трутень, Манжик, Гоша, П'ятий, Пармалат і Алік. У всіх були пільгові документи на проїзд: пенсійні, студентські, учнівські. Аліку пощастило найбільше: він "помолодшав" років на дев'ять, ставши учнем однієї з середніх шкіл м. Полтави. Але навіть пільговий проїзд в общаку до Києва більшій половині бригади здався дорогим, і вони взяли квитки до Лубен, а хто і ще ближче - до Ромодана. У вагоні влаштували традиційну "пізню вечерю", обов'язково вживаючи напої торгових марок "Trutneff", а також Made in десь в Полтаві. Пармалат, який підтримав нашу біло-зелену справу, але не мав достатнього досвіду в "пізніх вечерях", не підозрював, що в "білому" може так підступно ховатися "зелений". Максим сміливо вступив у нерівний бій, але сили швидко його залишили і він виявився на другій чи третій полиці. Далі волонтери воювали вже без нього. Дуже засмутила Пармалата "похоронка" на його сир, але нічого не поробиш - на війні як на війні. Рано вранці, як тільки поїзд зупинився у Києві, я, Алік і ще кілька людей, розштовхуючи інших, що дислокувалися в проході, поспішили на "зустріч на Ельбі". "Ельбою" виступав перон, на якому вже стояв Рюкзак. Після його "відрядження" в Пітер він робив 3-й виїзд (перед цим він відвідував Сімферополь в 97-му і Тернопіль в червні 98-го). Обмінявшись з Серьогою новинами, вся бригада потягнулася поснідати на стадіон ЦСКА. Після закінчення трапези можна було зробити висновок, що найбільше скучив за Рюкзаком Алік, а він ще мав зробити візит до трезвяка за паспортом. Далі, забивши стрілку на 14:00, ми, розділившись на три групи, пішли у своїх справах.
Найважливішою справою було визволити з "катівні" трезвяка документ № 1. З цією метою Пузир, Рюкзак, П'ятий, Пармалат і Алік відправилися на Поділ. Однак "визвольна" операція документа закінчилася провалом: на прохання Аліка віддати паспорт, черговий послав "громадянина без документа" протверезіти, а інакше він пообіцяв ліжко у вже знайомому закладі.
У призначений час останніми прийшли я і Гоша. Всі вже збиралися заходити на стадіон. Я, Гоша, Рюкзак пішли по "зову організма", таким чином, опинилися за стадіоном в районі табло. Вирішивши не обходити на іншу сторону, полізли по прожектору нагору. В результаті, хоч трохи й потрудившись, опинилися якраз на секторі під табло, де були вже всі наші. У перші 20 хвилин матчу фанатіли на всю котушку. Потім два пропущені "Ворсклою" м'ячі протягом 5 хвилин, а також дощ цей запал збавили. У середині першого тайму підійшов львів'янин, який навчається в Києві, він буквально щойно повернувся з виїзду до Миколаєва. Коротко розповів нам, що там було і як. У перерві я, Гоша і Рюкзак пішли "по пиву". На початку другого тайму малий, що подавав м'ячі, щось "кинув" на нашу адресу. У результаті він був попереджений і "посланий". Коли "щеня" вдруге почало "гавкати", Манжик спробував вискочити і надавати йому "стусанів". Досить швидко до нас підійшов рядовий ВВ (не плутати зі знаменитою групою "ВВ") з високо піднятою головою і намагаючись на нас "наїхати". Але його послали ще далі ніж того малого, за якого охоронець порядку намагався заступитися. Мусорок оторопів від несподіванки. Після півхвилинного мовчання він крикнув: "Добре, я зараз наведу ..." і, не договоривши став віддалятися. Більше всіх сказився від погроз цього "вчорашнього хлопчика" Манжик. Його підтримав Б.О. Народилася тема, яку вони завели так голосно, наскільки дозволяли їм горлянки: "Рядовий, вішайся!" Не дуже швидко, але й особливо не зволікаючи, до нашого сектору стали підтягуватися менти з усього стадіону. "Хлопчина-мусорішка" на когось тицьнув пальцем. Старий бухарь старшина зарвався на сектор і намагався витягнути Манжика і Б.О., при цьому скоса поглядаючи на Аліка. Підполковник по рації викликав підмогу, але чи то рація - барахло, чи то брав на понт, ніхто не приїхав. Тут, як хлопчик, легко прибіг в наш бік мужик років 50-ти і ще здалеку почав кричати, що це хулігани, обізвали його старим козлом, і він готовий це підтвердити мало не на Біблії. Особисто я бачив його вперше. Але у мене спочатку промайнула думка: "Можуть всіх пов'язати, а Рюкзаку потрібно ввечері поїхати в Пітер". Перестрибнувши через загородження на секторі, я вибіг на бігову доріжку до головного з ментів - підполковника. Не можна сказати, що вдалося легко домовитися. Менти намагалися якомога більше підкреслити свою важливість і всемогутність, як хтось із них висловився. Але все ж після 10-хвилинного напруженого діалогу вдалося все благополучно зам'яти.Ізкожним роком все гірше стає атмосфера на стадіоні Міністерства Оборони. І все важче фанатіти тут, весь час доводиться з'ясовувати стосунки то з тупими кадетами, то з ще тупішими ментами.
Після матчу думали хоч когось вписати в клубний автобус, але нічого не вийшло. Всі потягнулися на вокзал. Провели Рюкзака, а потім і самі пішли обілечуватися. Практично всі, думаючи, що "все котові масляниця" взяли квитки знову до Лубен (а деякі і до Гребінки). Лише я з Гошею придбали квитки до Ромодана (15 коп. різниці, але звідти до Полтави вже ходять собаки, якщо раптом випишуть). Мої побоювання виправдалися і в Лубнах відбулася виписка року. Зайшла ревізія і понеслося... Дивом у натовпі вдалося загубитися Пузиреві, а Трутень, що виходив останнім з виписаних, замолодив контру доїхати до наступної станції, бо у нього розболілося серце. Далі, прикинувшись чесним пасажиром, доїхав до Полтави. Ну, а іншим не пощастило, поїзд їм сказав "Гуд-бай" (в сенсі "ту-ту"). Цікавіше всіх добиралися до рідного міста Манжик і Алік. Під дощем вони пройшли по трасі від Лубен до Хорола порядку 40 кілометрів, сподіваючись піймати попутку, але марно. Лише в Хоролі збулася їх "заповітна мрія". Ходити пішки стає нормою для волонтерів. Напевно, скоро таким способом будемо добиратися на виїзди. А що, ніяких тобі проблем з контрою. Більше того - свіже повітря. Красотища! Напевно, треба спробувати. Про двох "зайців", які продовжували свій шлях в поїзді Київ – Полтава, я вже згадав. Гоша ще не був безквитковим, бо мав квиток до Ромодана, він так включив "мороз", лігши на першій полиці і накрившись своєю курткою, що у нього навіть цей самий квиток і не перевірили. Провідники кричали: "Вони всі на третіх полицях!" За третю полицю, дійсно, шмон був пристойним. На ділянці Лубни-Ромодан я спробував розробити запасний варіант, на випадок якщо знову будуть проводити масову "евакуацію". Першим в голову, звичайно, прийшло лягти в "гроб". Почалися тренування: Гоша тримав кришку, а я всіляко звивався в "труні". Люди, що сиділи поруч, припинили розмови і, не наважуючись що-небудь запитувати, з подивом дивилися на "процес". Висновок був зроблений досить швидко: якщо ти вище 1,75 м, то в "гробу" тобі робити нічого, бо постійно заважає то голова, то коліна, то плече. Мужик, що сидів навпроти, навіть коли я виліз, дивився тільки на мене. На що я йому сказав: "Шо дивишся, по Ромодану можуть виписати". Він, напевно, все зрозумів і запропонував сісти за ним біля віконця, а якщо що, то готовий був навіть прикрити мене своїм плащем. Гоші пробувати вміститися в "труні" було марно, оскільки він трохи вищий за мене. На щастя, далі все було спокійно. В результаті на пероні Київського вокзалу близько 6 ранку 27 жовтня з'явилася четвірка волонтерів у складі Студента, Гоші, Трутня і Пузиря. Решті призначено було дістатися до рідного міста значно пізніше.

Коментарі
Коментувати новини можуть лише авторизовані користувачі