16.06.1998. Кривий Ріг. Кривбас-Ворскла 3:2

Дата : 27.01.2013
Автор : Пятий
16.06.1998. Кривий Ріг. Кривбас-Ворскла 3:2

Всі виїзні люди в цей час відходили від своїх недавніх вояжів, тому віддуватися за них цього разу довелося "новій хвилі" волонтерів. Моя дружба з Пармалатом якраз перебувала в зеніті і ми вирішили пробити перший самостійний виїзд. На домашній грі 12 червня сказали: "Ми їдемо" і забрали прапори (хоча Трутень не довіряючи, не хотів нам їх давати, довелося звертатися за допомогою до Студента). У Пармалата в школі йшла літня практика, але він відмазався. Я приїхав до його мами і переконав, що під моїм пильним оком з Максимом нічого непередбаченого не станеться (сталося зворотне). Грошей майже не було, була тільки ідея, як у Павки Корчагіна з повісті "Як гартувалася сталь" і ми змушені були задовольнятися собаками. Переночувавши у мене (так як я живу поблизу Південного вокзалу) і вранці, за день до матчу, поїхали собакою до Краснограда. Контра особливо не щемила, попалися якісь наївні, їх запал зменшився під впливом моєї  м'ясної корочки і слова на ній "Спортінтернат".У Краснограді влаштували глум над людьми, які пропустили харківську собаку, самі ж години три чекали дніпропетровську. У ній попався настирливий контролер. Глас фаната - Божий глас, але на жадібного служителя залізниць він не справив враження. Той продовжував наполегливо гнути свою лінію, домагаючись придбання нами квитків. Усвідомивши безплідність своїх спроб "гроза залізних доріг" сказав, щоб при ньому таке було в останній раз. На що я відповів: "Цей раз - передостанній, нам ще додому повертатися". Приїхали до Дніпропетровська, а звідти собакою Тарамська, де живуть родичі Пармалата. Розмістили нас прекрасно, добре погодували, виділилиі окрему кімнату з телевізором, ми ще й чемпіонат світу подивилися.
Але мій юний друг увечері, напевно, поглинав їжу з такою люттю, що на ранок організм став всіма можливими шляхами вивертати її назовні.
Пармалата нудило, та й у туалеті він сидів набагато довше звичайного. Родичі не хотіли його відпускати, але він вчинив мужньо, ставлячи через фанатизм під загрозу своє здоров'я. Загалом ми сіли в криворізьку собаку, щоб через 4 години прибути в пункт свого призначення. Тут і сталася НП. Не надто зручно про це писати, але справжній художник повинен бути правдивий, та й факти - сама вперта річ у світі. Отже, Пармалат, через брак параші в собаці, сходив за великим у ... власні штани. Він закликав мене в тамбур і пояснив ситуацію. У мене волосся (на голові) від такого дибки встало. Так, думаю, послав Бог попутника, з ним і звихнутися не довго. Гагарін, що називається долітався, а Пармалат ... доїздився (хоча до сліз шкода людину: адже він і поїздити толком не встиг, на другому виїзді такий ось конфуз трапився). Але ми вирішили, що подія - дрібниця, порівняно зі світовою революцією і необхідно вжити заходів по ліквідації наслідків катастрофи. У переході нещасний суппортер позбувся своєї нижньої білизни, яка аж ніяк не пахнула, але сам він, тим не менше, продовжував бути джерелом неприємних запахів. У вагон з такою аурою, природно, не завалишся, тому довелося коротати час в тамбурі. Пармалат був невтішний у своєму горі, намагався вискочити на першій-ліпшій станції та знайти затишний куточок з водою. Але мені вдалося його утримати.
У Кривому Розі Максим першим ділом відвідав платний туалет, так як у нього стався повторний напад срачки.
На цей раз молодий волонтер був більш оперативим і обійшовся без неприємних наслідків. Потім трамваєм поїхали до стадіону. У нас була адреса Іпсвіча, пізніше з'ясувалося, що він по ній вже не проживає. Ми вирушили в якусь кафешку, де спустошили баночку "Sprait". Потім зіграли у футбол з якимись дітьми, яких ми, не вважали за нескромність, розгромити.
На стадіон провів Колесник (нехай береже його Аллах!).
До нас підійшли криворіжці, серед яких найбільш привітними були Доктор, Іпсвіч, Ман, Фірс і Гном. Ми розвісили прапори і непогано пошизіли (заводієм був Парм). У перерві якийсь бик купив нам два келихи пива (знайшов кому пиво купувати)! Ми взяли один та й той не подужали. Після матчу один з мужиків у супроводі місцевих фанатів через кордони провів нас до автобуса команди. У разі невід’їзду Доктор пропонував нам свій дах на ніч (наступна собака на Дніпро була тільки в 12 дня). Але ми вписалися в рафік ТРК "Лтава" (тепер я кожен день перед сном посилаю повітряні поцілунки Голубничому і Ко). У дорозі не обійшлося без казусу: за перевищення швидкості зупинило ДАІ і щоб відкупитися довелося їм каністру бензину віддати. Їхали з численними зупинками, але це все-таки краще, ніж колесити 1,5 дні. Хочеться подякувати Пармалату за продемонстроване ним шоу, яке скрасило одноманітність наших буднів.

Коментарі
Коментувати новини можуть лише авторизовані користувачі