8.07.1998. Прикарпаття-Ворскла 1:0

Дата : 24.01.2013
Автор : Альф, БО, Пузир
8.07.1998. Прикарпаття-Ворскла 1:0

Збирався у Франю один Трутень. Комусь же треба було відкрити цей "Колгосп близький шлях". Але їхати в таку далечінь одному не по приколу. І Іванич вирішив "запросити" Пузиря, який особливо і не відмовлявся. До поїздки залишалися лічені години. Випадково (як завжди) "підвернувся" Б.О., який зазвичай дізнається про свої виїзди за 10-15 хвилин до відправлення поїзда. На цей раз він "вирішив" їхати години за три. Поміркувавши на Київському вокзалі, Трутень, Пузир і Б.О. вирішили, що грошей Іванича вистачить і на 4. Тому вирішили запросити в компанію ще й Альфа. Мирно відпочиваючий у будинку Альф і не підозрював про своє "щастя". Якщо б він пішов в цей час попити пиво або що-небуть міцніше. Якщо б ... І Альф зважився (особливо то й не заперечуючи). Хто знав, що Трутень не доїде взагалі, а інші будуть вивчати географію України, подорожуючи по її просторах (і не тільки її) майже цілий тиждень. Так чи інакше, бригада з 4 рил, ні про що погане не думаючи (крім ліміту грошей і пального) сідала в поїзд. Головне - дістатися до Франі, а там буде улюблена команда, яка в біді не залишить. Такі думки були у всіх на устах.
До Києва добралися, в загальному нормально, самогонки якось вистачало. У столиці довго думали: як продовжити і на чому наш подальший шлях? Зустріли старого київського фаната Юру-Петю. Він пригостив нас пивом. Вирішили особливо не витрачається (крім, природно, вимушеного поповнення запасу провізії спиртним) і поїхали знаменитою Здолбунівською собакою, яка їде 7-8 годин. Місцем нашої висадки ми чомусь вибрали не кінцевий пункт слідування собаки, а Шепетівку, щоб там пересісти на пасажир до Франі, який відходив з Києва о 16.00. Так ми вирішили заощадити і час і гроші (знати б чим це все обернеться). Виснажлива їзда в собаці нас остаточно вимотала, навіть алкоголь і пиво не допомагали. Стан такий, начебто зараз дах почне рвати. Врешті-решт ми таки дісталися до цієї самої Шепетівки. Природно, поспішили відразу ж взяти квитки на франківський поїзд. Але, виявилося, що такі вже відсутні, а є тільки до ... Здолбунова. Ми, ясна річ, з радістю взяли їх, з надією як завжди благополучно дістатися до кінцевої станції. Гроші, які залишилися, вирішили витратити, взявши ще "цілющої вологи". Пройшлися по місту, відвідали стадіон, де нещодавно грав "Темп" (тепер на цьому стадіоні люди випасають кіз!). Біля вокзалу залишили масу автографів, що нагадують про наше коротке перебування в цій пердяєвці. Набрякли всі відмінно, особливо Альф, але порахували це дрібницею - адже в поїзді можна буде відіспатися, дорога то довга. З такими думками (ох уже ці думки, треба менше все ж думати) ввалилися в поїзд і порозлазилися по верхніх полицях. Всі спали. І тут, почалося. У міру наближення до Здолбунова, провідники влаштували справжню облаву (було вже за північ), перевіряючи поголовно (?) квитки. Такого нам ще не доводилося бачити (може це так прийнято на заході України), коли сонних людей почали нахабним чином стягувати з полиць, причому в грубій формі, застосовуючи силу. У цій боротьбі дісталося Альфу, якого "правильний" провід стягнув з третьої полиці. Зрештою, нас всіх без копійки грошей виписали в Здолбунові. Потім, пішло-поїхало. Трутень не привівши в порядок свої розхитані нерви, вирішив залишити цю гнилу затію і зібрався їхати назад в бік Полтави. Він сів на лавочку і став чекати собаку на Київ. Решта "свята трійця" (колишня), не залишала мрію побувати на батьківщині "Каменяра", вирішивши всіма правдами і не правдами вписуватися в поїзди, що прямують у напрямку Львова. Вправлялися як могли. Але все ніяк не вдавалося вписатися. І тільки з третьої спроби, коли на вулицю почало вже сходити сонце, нам вдалося таки вписатися в пасажир Харків - Ужгород (провідники спали і ми змогли прошмигнути і завалиться на треті полиці). Залишився останній кидок: дістатися за півдоби зі Львова до Франі.
У Львові вирішили кинути таксиста.
Пообіцявши, що під Фавні розплатимося 100%, сіли в машину. Чи то водила не так зрозумів, чи то його охопили підозри (дупою відчував), він не повівся і, проїхавши 3 метри, нас висадив. Мудак!Раптом з'явився інший варіант з фанатом "Карпат" Грицьком. Але, щоб йому подзвонити, потрібна була дрібниця на жетон. Пошаривши в кишенях Альф знайшов рятівні 17 копійок. Вовчик приїхав швидко, дав нам грошей, які ми і понині йому винні (Вовчик прости). Посидівши недовго в кафе, ми пішли на собаку до Моршина. Навіть взяли, для відводу очей, 1 квиток (напевно перший раз в житті) на трьох до найближчої станції. В собаці захотілося пожерти і випити. Але, вирішили, що так можна і до Франі не добратися, пити не стали. Чекали бабусь з пиріжками. Напевно, в цей час по телевізору йшла "Санта-барбара" або "Марія", тому що бабусями з пиріжками і не пахло. На передостанній станції знайшлася якась бабуся (смерть посрать, напевно, відпустила) з не менш дохлими, але дешевими пиріжками. Забивши ними помойнік ("щільно поївши") ми вийшли з собаки. Тут нам пощастило (напевно, в перший і останній раз за час виїзду). Поруч з жд вокзалом знаходився і автовокзал, де нам повідомили, що автобус в сторону Франі ось-ось буде. В автобусі ніде плюнути було, спали стоячи. Добралися до кінцевого пункту призначення всього за 20 хвилин до матчу. З приводу цього не гріх було й випити, що ми і зробили, зайшовши в перший-ліпший бар на стадіоні (їх там величезна кількість). Чи не це фанатське щастя, після скількох поневірянь і випробувань дістатися на стадіон, де грає твоя улюблена команда.
З'явилися на секторі коли матч вже почався (делікатне запізнення).
Зате як відфанатіли!. Ми втрьох перекричали весь стадіон, і якби нас було чоловік 10-12, то, напевно, звук наших горлянок було б чути далеко за межами стадіону. Слід відзначити непоганих хлопців з Франі (чесно кажучи і не думали, що фанати в цьому місті взагалі є), які дивилися на нас, як на інопланетян. Вони провели нас на стадіон, пообіцявши в перерві по "100". Так і вийшло. Гра була ніяка, та і погода теж не балувала - весь час лив, як з відра, рясний дощ, і "французи" вирішили не чекати перерви. Доречі, на стадіоні "Рух" існує цікава система допуску - під час матчу можна ходити туди-сюди, але під час перерви нікого не випускають за межі спортспоруди (?). У барі за пляшко горілки ми познайомилися ближче. Взагалі місцеві були дуже здивовані нашим фанатизмом (до них не часто приїжджають, і вони самі теж не часто колесять), і плескали під час матчу не менше ніж наші футболісти. Самі вони кричали тільки одне слово "Прикарпаття". На їхньому секторі налічувалося чоловік 20, з яких добра половина представляла жіночу стать.
Після гри, яку "Ворскла" безславно програла, хоча перед цим матчем зіграли в нічию в Копенгагені з місцевим АБ, ми наполегливо просилися в літак, але все марно.
Нам могло допомогти тільки чудо - дістатися з Франі додому без грошей - гарячка. І цим "чудом" став Мусік (Володимир Мусолітін), який віддав нам усі свої кишенькові гроші, аж до дрібниці (35 гривень, 23 коп.). Після одержання цієї суми і пишних проводів команди, ми знову "завітали" до господарів на 100 грам. Зайшли в якесь напівкрите кафе. Там нас непогано зустріли, виділили за рахунок закладу гостям з Полтави коньяк і закусь. Посиділи, просохли, зігрілися. Пішли прогулятися по вечірніх вулицях незнайомого міста. Взяли горілки, попили трохи. Попрощалися з місцевими і поїхали в ... Чернівці. Було нудно й мало пригод.
По дорозі їли, пили, ні в чому собі не відмовляючи.
Висадилися спочатку в Коломиї, де влаштували шизню прямо на вокзалі. Місцеві дивилися на нас як на ненормальних, але нам було приємно-алкоголь робив свою справу. В собаці до Чернівців зустріли якусь подругу-футболістку. Випили.Доїхали до Чернівців. Там на вокзалі вирішили помірно відзначить приїзд. Зайшли в найближче кафе, взяли 3 бокала пива і по 50 грам. Настрій нормальний. Стан, нажаль, тверезий. При виході з кафе нас чекав сюрприз (але не в особі одеського фаната) а з трьох мусорів і "бобіка". Дивно, але в "Бобік" потрапили тільки Альф і Б.О. Хоча, якщо чесно, я б теж не проти був потрапити в трезвяк, ніж ... (прим. Пузиря). Двох відправили в трезвяк, яких визнали "в устілку п'яними", а Пузиря відпустили на всі чотири сторони. Правда, через деякий час, мене знову затримали, але вже інші менти. Виявляється, я видивлявся якийсь секретний військовий об'єкт, хоча в дійсності справляв нужду біля "стратегічного забору". Перевіривши документи та вміст сумки, мене визнали таким, що не є небезпечним для нашої Батьківщини (прим. Пузиря). По дорозі до будинку тверезості мусора підібрали ще двох напівживих трупів, які валялися прямо на вулиці. Косили ми там і під інвалідів, і під кого завгодно - все марно. Нас визнали неосудними, і накатали штраф у розмірі 17 гривень з носа. Краще б ми такими в дійсності й були.
Скоро нас викупили (як у кіно) знайомі і Пузир.
Але на квиток хоча б до Києва у нас не вистачало. Тому з горя Альф і Б.О помірно випили горілочки, залишивши і без того убогий фанатський бюджет практично на нулі (через це і не вистачило грошей на квиток). Ніч провели на вокзалі з надією вранці перепозичити гроші у знайомих. Невідомо як би ми взагалі виїхали з цих проклятих Чернівців, якби не знайомий приятель Пузиря, у якого він позичив двадцятку. Але, проте і цих грошей не вистачило на три повні квитка до столиці. Тому взяли один до Києва, а два до Хмельницького, в надії знову проскочити. Пасажир йшов через молдовський кордон, а у Б.О. з паспортом були проблеми. До того ж вони з Пузирем лежали на полицях взуті й одягнені, що не сподобалося молдовським прикордонникам. Б.О. хотіли висадити на території Молдови, але він слізно пообіцяв по приїзду додому вислати штраф у розмірі 119 гривень (добре хоч не в леях). У Хмельницькому, згідно з купленими квитками, Альфа і Б.О. висадили.Причому в таку зливу, що, поки ми дійшли до вокзалу у нас був такий вигляд, ніби ми тільки що скупоалися в річці. Ні грошей, ні сигарет, ні їжі. Собачий холод. Підійшов мусор, дізнавшись хто ми, звідки і куди прямуємо прийняв нас за дебілів і навіть не перевірив документів. Вранці сіли в собаку до Жмеренки. Нас всю дорогу намагалися висадити в якійсь пердяївці, де ні будинків, ні ознак життя не було видно за кілометр. Пересіли в іншу собаку. У ній всю дорогу ходили бабусі і кричали: "пиріжки, пиво, горілка, сигарети". Так, як ми вже дві доби не їли, то були дуже "раді" цим бабуням, адже грошей то немає. Так стріляючи потроху сигарети (чому не можна так само стріляти пиріжки або горілку?) доїхали до Києва. І потрапили прямо на матч ЦСКА - "Карпати". Пофанатілиі за Львів. Було лчоловік 8 львів'ян. Випили, закусили бананом - романтика!? На секторі нам вдалося розвісити свої шкарпетки і деякі інші речі, від яких виходив "приємний" запах, тому люди обходили нас за 5 кілометрів. Повністю просохнути не вдалося, тому на стадіоні з'явилися кадети. Та й львів'яни на чолі з Харею примкнули до нас. Шкода тільки прапорів не було.
Закінчення ж подорожей Пузиря було не таким драматичним.
Приїхавши до Києва, я поспішив якомога швидше досягти рідної землі, тому, що у мене були всі прапори (ввечері грала "Ворскла" матч-відповідь з АБ). Вписався в собаку до Гребінки. Звідти, не замислюючись ні на секунду, пішов пішки до траси Київ - Харків (а це близько15 км.), З надією на попутках дістатися до Полтави. На виході з Гребінки мені пощастило, зупинився таксист, і дізнавшись звідки я добираюся, безкоштовно довіз до траси (хоча міг і до Лубен). Там на дорозі зупинив якийсь трактор, мужик довіз до початку Лубен. Залишалося всього нічого, 130 км. І тут я зробив помилку, пішовши пішки по об'їзній дорозі. Прокрокував так години дві, але ніхто не зупинився. Повз мене проносилися тільки іномарки. Але все ж у цей день мене супроводжувала удача. Зупинив МАЗ, який їхав через Полтаву. На ньому і доїхав додому, але нажаль через сильну зливу, я не зміг вчасно потрапити на матч. "Приплентався" до стадіону тільки після закінчення матчу. Біля нього я і зустрів Студента, Амбала, Гошу та ін
Це ще не все.
Є своя історія і в Іванича. Він все ж спробував досягти Франі. Вранці аксакал сів в собаку до Львова. Приїхав до обіду туди, а далі вже не витримало терпіння - поїхав знову в Здолбунів. Там по помилці вліз не в київську собаку, а в собаку на ... Луцьк. Побував на Волині (шкода, що в цей день там не грала місцева команда, а то б виїздок за "Волинь" міг би бути). Зрештою, він все таки добрався до Києва. Звідти доїхав на собаці до Лубен. А звідти на автобусі (зміг водія "розчулити", пообіцявши тому деякі запчастини зі свого тролейбуса).
Після цього виїзду ми вирішили поставити пам'ятник собі і Мусіку (спонсорів просять телефонувати).
А взагалі було весело. Особлива подяка: Трутню за запрошення, провідникам за те, що дали можливість вписатися, Грицькові за гроші, Мусіку (особливо), фанатам "Прикарпаття" за привітний прийом, чернівецьким мусорам за все хороше, Богдану за фінансову допомогу, жіночій міні-футбольній команді "Оболонь", і всім іншим про яких, може, забули, або не захотіли згадати.

Коментарі
Коментувати новини можуть лише авторизовані користувачі