4.06.1998. Тернопіль. Нива-Ворскла 1:2

Дата : 23.01.2013
Автор : Пузир
4.06.1998. Тернопіль. Нива-Ворскла 1:2
 Спочатку виїзд в Тернопіль не стояв на порядку денному. По-перше: місто це ми вже відкрили ще в "бронзовому" сезоні, щоправда, зусиллями одного Трутня (Іванич непогано тоді провів час, зависнувши там на два дні), але все-таки. ми його відкрили. По-друге: фінансова криза пронизала наші кишені, перетворивши їх в суцільні діри. Але у всю цю повсякденність вторглася одна новина, після якої не їхати означало, шо ти взагалі не фанат. Цією новиною, яка окрилила нас і підняла в дорогу, стало те, що на виїзд у Тернопіль збирається Рюкзак. Він вирішив знову порадувати нас своєю присутністю. Для цього він готовий був подолати відстань від Пітера до Тернополя. Зателефонувавши Амбалу, коротко і ясно він дав зрозуміти, що його треба зустрічати напередодні матчу, ввечері, у Львові. Після цього почалася термінова демобілізація наших сил. Але відгукнулися не всі. Найбільш стійкими виявилися Студент, Алік і Пузир. Грошове питання вирішувалося прямо на ходу. Алік, наприклад, щоб поїхати вирішив продати свою другу розу. Швидко знайшли покупця в особі Пармалата. У сумі на трьох у нас виявилося близько 90 гривень. Сума вражаюча, як для постійного безгрошів'я.

Подумали вельми логічно.Якщо Рюкзак збирається до Львова значить треба туди їхати зустрічати. Але зустрічати втрьох здалося нам несерйозною справою, тому подзвонили львів’янам, так мовляв і так, зустрічайте нас,щоб ми могли зустріти Рюкзака. Вирішили їхати, як зазвичай,нічним Луганськ - Львів, природно в загальному вагоні. Однак, на Київському вокзалі нас чекало повне розчарування, виродки з "Укрзалізниці" скасували общак.Довелося скриплячи серцем брати плацкарт,але до Києва,з надією благополучно доїхати до самої столиці Галичини. Засмутившись, ми почали займатися своєю звичною справою - боротьбою зі змієм (прохання не плутати зі Змієм,він тут ні причому, та й побороти його набагато важче). Боротьба була дуже нерівна, змійониш виявився дуже слабким,і через деякий час безапеляційно капітулював.Залишалося одне - перепочити до ранку,адже нас чекали великі справи. 

Прокинулися, як зазвичай,години через три після того, як лягли.У Аліка, сон на тверезу голову не йшов, та й трясти його почало, як у Кіровограді - означало терміново потрібно похмелитися.Благо за вікнами наближалася Гребінка. І дійсно ми знайшли там те, чого бажали.Ура, ура - вигукнув Алік, у якого знову на обличчі з'явилася бадьорить посмішка (прямона всю розтяжку рота). У міру наближення до Києва ми почали хвилюватися: чи вдасться нам продовжити свій шлях на цьому потязі. На жаль, цьому не судилося збутися. Нас як і належить виписали згідно куплених квитків, тобто в Києві. Але ми особливо не засмучувалися цим незручностям, з Києва доїхати вже простіше.У столиці на вокзалі вибрали поїзд, який їде через Львів.Ним виявився Київ - Ужгород. Взяли квитки,як зазвичай, до найближчої пердяївки, якою виявився чи то Коростель, чи то Коростишів (уже і не згадаю). Провід попався ну, просто пісня, нормальний вуйко. Він зразу тільки відправилися, почав займатися тим, чим і ми, ну звичайно, пити горілку.

Дійсно провід був чудовим, про нашу станцію він так і не згадав. Так що нормально доїхали до Львова, підзаправилися ще пердяївським пивком. На пероні львівського вокзалу нас вже зустрічали карпатівці. Серед них ще не було Рюкзака, а це значить, що ми встигли до його приїзду. У кафе, біля вокзалу, зустріли Крокі, фана "Шахтаря" (у них була гра з "Карпатами"). З нагоди благополучного приїзду випили місцевої горілки. Чекати довго Рюкзака не довелося. Десь через годину після нашого приїзду з'явився і той через якого ми вирушили в далеку дорогу. Зустріч "пітерця" пройшла в теплій дружній обстановці. Знову зганяли за "рідною". Рюкзак пригостив нас, як і належить жителю Північної Пальміри - пивом «Балтика» 0. Час минав непомітно. Потрібно було якось закруглятися. Грубий запропонував свої послуги влаштуватися на ніч у нього вдома (наша собака на Тернопіль йшла аж в 9 годин ранку). Пропозиція з радістю була прийнята, і всі натовпом з піснями, пішли вулицями сонного Львова. По дорозі, як завжди, затарювалися, ніч то попереду, не спати ж ми сюди приїхали. На шляху до дому Грубого мене, як зазвичай, у Львові чекала маленька зустріч з представниками місцевих правоохоронних органів. Я вирішив випорожнитись, і як на гріх біля будівлі психушки (до чого б це!). І тут як тут з'явилися вони - законники і вартові громадського і інших порядків. Влаштувавши нам перевірку документів, виписали штраф у вигляді пляхана горілки та 2 грвн. на закуску! Ось вже дійсно наша міліція найгуманніша в світі! Але в найближчому ларьку всю цю нестачу покрили сповна.

Наваривши каструлю вермішелі, добре вмостившись, ми почали не поспішаючи нашу задушевну фанатівську розмову. Теми, які були порушені стосувались різних сторін нашого нелегкого життя. Так за бесідою наближався ранок нового дня. Ми так і не задрімалм ні годинки. Ближче до 7-ї ранку полтавська делегація висунулася ближче до вокзалу. Крокі, побажавши нам удачі в Тернополі, завалився спати. Грубий весь час намагався нас відмовити їхати в Тернопіль, але ми про це не бажали навіть слухати. На вокзалі ми знову сіли відпочити, попити пивка під добру "музику". На доріжку прихопили з собою парочку пляшечок винця і пляхан горілки, а також палку салямі. Сівши в собаку ми дружно почали снідати на подив усім жителям вагона. Незабаром сили мене покинули і я відправився відпочивати. Моєму прикладу послідував і Алік. А ось Студент і Рюкзак задушевно вели дебати на різні теми з якимось мужиком, який виявляється добре знає Полтаву! Прокинувся, вірніше мене розбудили вже в самому Тернополі. Знову затарившись, з новими силами наша групка відправилася до юродського озера. Чесно кажучи, там чудово. На суші спека не відчувається а там, у воді - краса. Всі ми добре скупалися, пофоткалися, подуріли. Всі, крім Аліка, у нього знову настала післяалкогольна апатія. Йому хотілося одного - випити і ще раз випити. Нічого не залишалося робити, як вгамувати спрагу стражденного.

Час потихеньку наближався до початку матчу. Треба щось вирішувати. Біля стадіону знайшли якийсь магазин, щоб купити шо-небутьпожувати і природно випити. Ось там,в магазині, нас чекав неприємний сюрприз. Уявляєте там півлітрухавина по 1грв.!При вигляді таких цін Рюкзак так зрадів, що у нього відняло дар мови. Прийшовши до тями, він у розгубленості почав думати скільки ж штук брати. Вирішили зупинитися на 4 пляханах і ... пакетику томатного соку? Сівши поблизу стадіону, ми прийнялися поглинати весь вміст. Тут і Алік знайшов колишню форму. Незабаром (видно почули запах вина) збіглися місцеві.Їх настирливий вид так і говорив:ну налийте крапельку?Наша доброта не знала меж, тому ми пригостили спраглих.За це, ті пообіцяли безкоштовно нас провести на стадіон (типуми збиралися за шо-небуть платити).

На стадіоні менти виділили нам дуже непоганий сектор за воротами.Відшизіли непогано. Алік увесь час намагався вибігти на поле,коли "Ворскла" забивала голи, але менти не давали цього зробити. У перерві в Аліка конкретно підірвало дах: він згадав,що мав зустріти киян Віні і ​​Ордена (!). До себе в союзники йому вдалося залучити і мене і ми пішли їх зустрічати на іншу сторону стадіону. На наш подив киян не виявилося (?). Після закінчення матчу ми бурхливо виражали своє захоплення. Перед входом на стадіон ми влаштували масове гуляння у вигляді танців іпісень.Не довго на це дивилася міліція.І незабаром нас перепровадили на вокзал. На вокзалі, насамперед, вибрали маршрут для Рюкзака (його посадили на Львів - Київ, до столиці).Я вирішив пару днів відпочити в Чернівцях, і тому поїхав в іншу сторону.Залишилися Алік і Студент. Грошей - природно не залишилося. Тому я їх посадив на собаку Тернопіль-Львів (черезХодорів). Знати б шо це за Ходорів. Виявляється, шлях до Львова, куди 120 км,тягнеться по часу в 8 годин).

 На зворотному шляху тандем волонтерів заїхав до Грубого. Посидівши там кілька годин вони відправилися додому, на собаках в рідну Полтаву. Навіть настирлива контра співчувала цим двом бідолахам. На запитання куди ви їдете? Ті жалісливо відповідали, шо йдемо ми додому ... в Ростов (!). При цій відповіді, контра хапалася тільки за голову і невиразно мукала лише одне слово «ОГО». В Києві дует відпочив на Дніпрі. Правда сон Студента порушив мопс,​​який вважав своїм обов'язкомйого лизнути. Намаялся супортери. Увечері фанатюги вписались в полтавський пасажирський. Приїхали бідолахи тільки через 2 доби, рано вранці в неділю.

  

Коментарі
Коментувати новини можуть лише авторизовані користувачі