1-3.08.2008 Сімферополь. Таврія - Ворскла. England

Дата : 22.09.2011
Слід одразу сказати, що якби не А&A, то я б на цей виїзд міг би і не потрапити ( бо більше ніхто на нього і не збирався: робота, відпочинок, нема дєнєг і просто мороз…). Так що дякую вам, любі мої!
Починалося все 31.07.08 на Південному вокзалі. Остап приніс 2 баночки згущенки, Каба отримав у подарунок на ДН, до якого лишалася година, пачку чаю, ну а Бабуїн просто напутствував нас на вдалий виїзд.
Невеличкі пригоди почалися з самої вписки у вагон. Правда спочатку до нього ще треба було дістатися: далеко за пероном, по якимсь кучугурам і битому шиферу (Превед ЄВРО-2012!) ми таки дійшли до №17. БМ придбала собі квиток на прострочений студак, а провод виявився сцукодотошним, таки дочитався і не захотів пускати її у вагон. Правдами і неправдами вона таки вписалася. Починається смішне перевдягання – тіпа абмануть. Не вийшло, але принаймні він сказав: «Ладно, їдь.». Поїзд пізній, тому всі одразу відправилися на бокову. Зранку був сніданок (бутіки бай ДочА) і трошки ржачу, а ще чудна заспана БМ))). Вже ближче до Сімфера про свою принциповість нагадав провод. Зі словами: «Пішли зі мною до начальника потягу. І бери з собою гроші» - він підійшов до чудної заспаної БМ. Що вона йому там розповідала «по путі» (а це не багато ні мало 10 вагонів) мені невідомо, але повернулась доволі швидко і доплачувати не довелося.
Все приїхали – привіт Сімфер. Починається ліхорадочний пошук автовокзалу і вже на ньому басу, який потрібен нам. І тут перший фарт – сходу натикаємося на готовий стартувати басік Сімфер-Саки, ледь не на ходу вскакуємо в нього. Всього година стояння під люком))) і ми на місці нашої триденної дислокації – у курортному містечку Саки. Місцеві достопримічатєльності оглянути не вдалося (а был ли мальчик?), тому у моїй пам’яті воно лишиться типовим нашим курортним містечком з вузькими вулицями і поганими дорогами. Зустріли нас друзі мами Дочі і зустріли дуже гостинно. Прямо з дороги ми потрапили у вождєлєнний душ, а потім за стіл. Накормили нас відмінно, а для апетиту підливали і підливали домашнього закарпатського винця. Нєокрепші організми (не п’єм + жара + бульбашки у вині) слабо справлялися з алкоголем, тому з-за столу всі троє встали з трудом і з розкосими очима))). Похід на море відклався ще на півгодинки – для отямлення від продукту закарпатських виноградарів. Всьо тепер можна і на море!)) База відпочинку Прибой (це не реклама) зустріла нас піщаним пляжем, на якому не треба дивитися під ноги, щоб не вступити у якусь колючу камінюку. Але у «бичок», не той, що плаває, а той, якого вже скурили, вступити було запросто. Розкладаємося, дівчата (їх вже 3, додалася дочка цих кримських друзів Ніка) мажуться всілякими «до загара», «от загара» і тд, я нехтую цим. Тепер вперед купатися. І тут маленьки нефарт – вода як для цієї пори року, то холодна всього +18, тому мене вистачає лише на «заплив» метрів на 6 від берега, а дівчат - на коротеньке плюскання і «Ой!»))). Як виявилося А&А - це типові «шашлички» - зайшли у воду по коліно, наплескали на себе водички і гайда загорати. За всі три дня на морі вони всього по три рази проплили по кілька метрів (ну може чотири).
Далі було повторення циклу намокання-висихання-загорання кілька разів. Ближче до вечора вдалося навіть пограти у пляжний волейбол за правилами класичного. Одного разу спробував подати атакуючу подачу… – кароч волейболіст з мене ніякий)). Всьо тепер вже мона і додому/в гості.
Душ, перекус (на цей раз з меншою кількістю винця) і гайда у місцевий центр гуляти і проставлятися. По-перше 01.08 у мене був день ангела, а по-друге в потязі мене настигла звістка, що я вступив на 5 курс у магістратуру на бюджет. Далі слідує простава морожкою і якимсь слабоалкогольним коктейлем. Прямуємо далі і натикаємося на купку якихось неопізнаних хулюганів. На мені поло з маленьким деревцем на грудях. Хулюгани насторожуються, коли ми проходили повз лунає «Нєт ето не фредак!» і ми стаємо їм нецікаві))). Далі були відвідини якоїсь їхньої кафешки аля наша полтавська «Берьозка». Все та ж жива музика, все ті ж бухі і танцюючі відпочиваючі ( повеселив дідок-Хоттабич у червоній футболці і заправлених у шкарпетки штанях, а також дамочка бальзаківського віку, яка нищила разом з подругою «хортицю» - витанцьовувала вона після цього так…ледь до шеста не добралася). Також познайомилися з одним аборигеном, який думав, що у Полтаві, почувши російську мову, від тебе відвернуться. Здається ми його переконали у тому, що він не правий. А в цілому веселий і абщітєльний чудак.

Ну тепер-то можна і баїньки додому. Я дрих на величезному балконі і виспався відмінно. Дивлячись зранку наступного дня на похмуре і чудне обличчя БМ, зрозумів, що з місцем спання мені пощастило.
День 2 мав ту саму програму, що і перший. Але замість походу ввечері в центр передбачалися відвідини місцевої діскатєкі «Лєто». З винцем за сніданком ми вже не перебощували тому на пляжі були вже об 11. Знову помазання-плюскання-загорання і так до 18ої. Я вже за традицією)) відмовився від помазаня і на цей раз протупив. Попідгорали плечі і ноги. Тому вдома відбувалося рятування спечених ділянок срєдствами «от загара» і «после загара». Далі вписуємося на «мій» балкон, приходить з роботи Ніка. Всі виснажені(хто роботою, а хто і відпочинком))), тому замість діскатєки слідує сеанс колективного масажу, розпиття кави і подальше «заліпання» на своїх спальних місцях. Цього разу через спечені плечі спав я погано. Також другий день слід відмітити геніальною фразою Дочі в стилі всім відомого персонажа Сімпсонів. Ситуація: п’ємо зелений чай, БМ просить Дочу подати сахарницю, на що та відповідає: «Вабщето зеленый чай пъют без сахара.., но я себе положила 2 ложечки». Ранок третього дня почався вже традиційно: сніданок-море. Тотальне фоткання у морі, поряд з ним і просто на пляжі; розклейка «привітів із Полтави».


В обід повертаємося додому. Відпочинок-відпочинком, а про основну ціль виїзду забувати не слід. Прощальний обід і «Чао,Саки».
Година у басі і знову – Привіт Сімфер. Одразу ж було вирішено знайти стад, щоб потім не виникало питань. Речі відправляються у камеру схову, а ми грузимося у маршрутку і прямуємо у район «Локомотиву». Чергова порція стікерів знаходить свої місця біля гостьового входу.


Далі в планах було відвідання інет-кафе. Фарт №2 – інет ми знайшли буквально у 50 метрах від стадіону. Дівчата починають черговий бій інет-війни з ФраудДолл, я дізнаюся про чергову поразку Молота, кароч все як завжди)). Далі відправляємося у центр. Часто зустрічаються недужевеликібігморди з рекламою матчу, на якій зображено Щасливця Ідахора. ДочА з БМ не втрималися і Лакі отримує пару «привітів» на очі і фото на пам’ять.


Далі наткнулися на дитячий ігровий майданчик з великими іграшками з резинової травички (такої як на полі біля коперативного університету). Очі у діток, а особливо у їхніх батьків, після того як ми туди зайшли, були ще ті))), слідує чергова порція фотографування.

Але погляд на годинник заважає нам довше лишатися у дитинстві і ми прямуємо у маркет для затарки продовольствієм. Виїзний варіант у вигляді молока, печива, сухарів, води і морожки, перекус на ходу. До матчу лишається трохи більше години, тому ми прямуємо на стад. Всюди снують пересічні громадяни, але в сторону стаду рухаються практично одні клєтчаті кепки, шорти і футболки фредперрі. Вже на підході до стаду нам зустрічається місцевий хардкор: як завжди дяді по 2 м зросту і більше 100 кг ваги на розах ТС з кельтами. Поряд з ними стоїть маленький чувачок у футболці збірної України, найбільший з ТС на всю вулицю каже «Украина гавно» і радить зняти чувачку свою футболку. Ми проходимо повз і звісно слідує реакція на мою бейсболку з гербом України - «О, еще один…». Ось і стад. Віддзвонюємо спочатку одним тіпам, які обіцяли приїхати на матч: «Та ми тут отдихаєм, ну его в баню…» - в принципі очікуваний результат дзвінка. Потім йде прозвон третьому тіпу – він вже десь у дорозі до стаду. З ейсішниками на цей раз все пройшло чинно і культурно. Нас майже без перешкод пропускають в середину, ото хіба що рюкзачок подивилися і все. Та й то з хохмою: відкрив я його, акаб побачив закриту півторашку води, каже «мовляв знімай кришку, з кришкою ніззя», на що чудно відповів інший ейсішник: «Ти что?! Приехало 3 нормальніх человека, а ты – снимай крышку, пусть идут, а то еще сложиться плохое мнение про Симф…» ))))))))). Кароч так ми і вписалися на стадіо. Ще акаби були дуже здивовані нашою кількістю. Далі слідував похід в сіпало, чекання останнього тіпа, його приїзд і вписка на сектор.
Гостьовий на «Локомотиві» знаходиться в поганому місці – прямо за воротами, тому особисто мені нормально видно було лише події, які розгорталися поряд з нами; а що було на дальніх воротах – доводилося лише вгадувати. Охорону до нас приставили ще ту: близько 20 беркутів, внутрішні війська по периметру сектора, кілька акабів біля входу на сектор – круче ніж у президента нах))). Розвісили банери ЗБУ і ГФ.

Людей на стадіоні зібралося мало, на око - тисячі 2-3, ну ніяк не офіційні 6… Перед самим матчем нас фоткає чувак у манішці з написом «ФОТО», як виявилося він пише звіти ультрас.орг.уа від Сімфера. Познайомилися, поговорили, він пропонував придбати мою розу, але … (див. звіт про Львів). На тому й розійшлися. Все, починається гра. Про суппорт з нашого боку мабуть говорити не варто, дивлячись на чисельний і якісний склад. Звісно кілька зарядів ми дали, але чути нас було лише нам самим та нашим охоронцям. Домашній сектор був активним, але ніяких особливостей спеціально під матч я не побачив: вже звичний для татар набір банерів, прапорів і розтяжок. Здивувала тільки дуже велика кількість зарядів на кшталт «Ми чемпіони – ви гавно», «Ми ПОЛТАВУ ненавидим, ей, ей» і тд. І чого вони нас так не люблять))))))))))? Щодо самої гри то вже на 10 хвилині довелося хапатися за голову – Любенович вистрілив з-за штрафного майданчика і влучив. Павлов носиться по бровці, щось кричить і це подіяло. Через 10 хвилин Крава забиває у відповідь чудовий гол низовим ударом з льоту майже з лінії штрафної. І тепер можна показати від плеча всім тим ПІДАРАСАМ, які кажуть, що він вже не хоче грати у Ворсклі. І справа не тільки у голі, а й у грі, у бажанні. Проходить ще 10 хвилин і ми вже попереду – Цуррі чудовим ударом завершує нашу атаку. Хазяї намагаються, але в них нікуя не виходить. А під кінець тайму слідує обрізка когось з захисників Таврії і Маркоскі тікає сам на сам. Щоправда його дістає захисник, але наш гравець, молодчинка, прибрав пятністого під себе і викотив Кулаку вже на пусті ворота. 3-1 і ми в екстазі. Все перерва. Ще у першому таймі до нашого сектору приходили, якісь агресивно налаштовані тіпи з розами ТС. На «провокацію» ми не піддалися, а ейсішники не пустили їх до нас. Також серед кузьми іноді чулося «вперед Полтава!» (літо і традиційне місце відпочинку дають про себе знати). Другий тайм запам’ятався тим, що ворскляни не стали у захист, а продовжували атакувати. Крава міг забити ще один гол, але врятував кіпер. Також продовжував стрибати по бровці Павлов, а на гостьовому секторі поменшало людей. Хвилин за 10 до фінального свистка кузьма почала розходитися. Все свисток і ми шаленіємо від радості. Футболісти у повному складі підходять і аплодують нам за… ну все ж таки підтримку, адже ми були там!!! Вже збираються йти у роздягальню і тут Долганський-молодчина збирає всіх знову, вони беруться за руки і роблять рухи аля Динамо у ЛЧ 97/98. У БМ і Дочі сльози на очах. Все просто супер. Було ТАК КЛАСНО (с)!
Починаємо збиратися, спускаємося вниз, ейсішники розробляють схеми нашого транспортування на вокзал. З їхніх уст пролунала навіть така фраза «Вас будут искать.»))). В кінці кінців нас садять у машину до батька отого четвертого тіпа і відсилають на вокзал. Але той батько встиг десь хильнути і не знає Сімфера, а тому псєшить, намагається зловити нам таксі і в кінці кінців ми просто виписуємося з їхньої тачки і йдем у сторону банхофу пішки. Дорога до вокзалу пройшла без пригод і зайняла близько півгодини. До мого потягу лишалося 4 години, тому прямо на вокзал у цілях конспірації було вирішено не йти. Осіли у кафешці поряд, годинний перекус і перепив міцнючої кави. Ближче до закриття на питання де у вас тут туалет, отримуємо відповідь він на ремонті. Благо через дорогу був факдональдс… їм давно пора міняти «ай’м ловін іт» на «велкам ту клозет». Далі гуляємо алеєю, яка відходить від вокзальної площі. Вона схожа на нашу каштанову, тільки дуже заросша і не освітлюється. Далі добрели до якогось милого на вигляд парку з невеличкою річечкою. Тотальне фоткання і розклейка всього, що лишилося.

Дорога назад до вокзалу. Ще з годинку посиділи на сходах у вокзалі (місць немає! Люди сплять на покривалах по всім куткам – дурдом або просто сезон відпусток у Криму.), подивилися всі фото і гайда на перон проводжатися. Прощання-обнімання. Бувайте, любі мої, вдалого вам подальшого відпочинку. Спокійна вписка у потяг, напівпустий вагон, спокійний сплячий сусід, і не дуже спокійна ніч - попечені плечі давали про себе знати. Зранку осилив майже весь випуск «Футболу», наслухався улюбленої музики, скучав, «відпрацював» полотно для нового банеру. І ось уже й рідна Полтава!
«…Моя Полтава на тебе схожа,
і без Полтави я жити не можу!» (с)
Люди, їдьте на виїзд, хоча б для того, щоб відчути ту насолоду, яка наступає коли повертаєшся додому. Суперемоції. Було ТАК КЛАСНО! (с).
Коментарі
Коментувати новини можуть лише авторизовані користувачі