29.08.2008 - 1.9.2008 Маріуполь. Іллічівець - Ворскла . England

Дата : 22.09.2011
«Ковентри – полное ничтожество. Хреновая команда и еще более хреновые болельщики» - такими словами починається відома книга Джона Кінга «Фабрика футбола». Теж саме можна сказати і про убогий Марік. Але про все по порядку.
Нажаль матч пробивало лише 3 чоловіки – я, Рудік і БМ. Основу ж виїздюків склала ОФ-банда – приблизно 60 чоловік, які так і не добралися до футболу. Все починалося із швидкої «собаки» на Харків. 3 години минули швидко і без особливих пригод. Тільки й того, що у потязі був знайдений «бомж», що там з ним робили не знаю – не бачив. Вже у Харкові в тригодинне чекання між потягами вклався дебелий перекус у Зупатій хаті.

І ось уже паровоз везе нас у Марік, убогий Марік. Вагон виявився спокійним, навіть не зважаючи на присутність у ньому деяких наших чудаків, яких так боялась БМ. Єдиний негативчик – було дуже жарко. Ранок, ОФ-банда десантується у Донецьку – у них свої справи, а ми майже у пустому вагоні доїжджаємо до убогого Маріка.

Вчєпятлєнія від міста: злючі тьотьки на вокзалі (як у касі, так і в камері схову); бруд (вєздє і товстим шаром); повна відсутність в районі стадіо більш-менш придатних місць, де можна поїсти – одні генделі (в результаті довелося топтати куплені у магазі булки на лавочці біля фонтану, запиваючи їх живчиком – економно мля))) ). За 6 годин від прибуття у місто до футболу на фотографування заслужила лише одна споруда – місцевий драмтеатр, а так фоткалися лише наші стікери і тематичні написи.

Азовське море бачили тільки з вокзалу, вирішили до нього не їхати (як виявилося ми були праві: за свідченнями тих, хто таки дістався туди – брудне і за 200 метрів від берега глибина по пояс). Єдиним місцем (звісно з тих, на які ми натрапили), де можна більш-менш нормально провести час, виявився парк ім. ілліча (здалося, що в цьому місті все його імені). Та й то ближче до матчу всі лавки у ньому були заповнені бухаючими компаніями дідків і дядьок. Бля здається, що Марік зібрав у собі весь негатив, що був при совєтах – дайош план!, бруд, алкоголізм.

Всьо пора й на м’ячик. Десь за 40 хвилин до початку матчу без проблем заходимо на сектор (шманали жорстко, але більш-менш культурно), щоправда балони довелося лишити. Після матчу забрати їх вже не вдалося – якась сука підрізала. Із репродукторів весь час лунає – дайош план і тп. Вже після стартового свистка дядятолявініпух привіз «вболівальників» з Кремня – стадо аліків, якими керувала ацька тьотька з наклонностями надзиральниці із концтабору – вона їх навіть попісяти по одному не випускала з сектору. Чесно кажучи, мені було неприємно стояти з ними на одному секторі. Це стадо просто ганьбило наші кольори (які й так поки що не блищать…). Тому моя позиція - для ультрас-ліги із Полтави на стаді у Маріку було 3 людини – залишається незмінною.

Правда й ми окрім вивішування 2ох банерів нічим особливим не відмітилися. Здивували убогі маріки – фан-секторів у них аж 4: недалеко від нас вивісила свій банер стара банда – Азовський легіон; на протилежній трибуні розмістилися хлопці з банером «маріуполь ультрас» десь у середині тайму до них приєдналися місцеві фулюгани, які в цей день жорстко проїбали; на великій трибуні на двох її кінцях розмістилися одразу дві банди – М9 (візуалки у них було найбільше, але гучністю значно поступилися «маріуполь ультрас») і убогий офіційний фак-клуб. Загальне число – приблизно 150 чоловік. По перфу оцінка 0 обом сторонам. А от на полі і поряд з ним було цікаво. «Ворскла» виглядала набагато краще. За весь матч убогі маріки володіли ініціативою від сили хвилин 10. Тому результат матчу цілком закономірний. Взагалі команда і Тренер зараз радують. 0:1 – Павлов носиться по бровці і кричить, 1:1 – носиться ще активніше, 1:2 – все одно носиться, також тут стався вже історичний))) політ тренерської туфлі у народ))), 1:3 – а він невгамовний. А найголовніше те, що цей азарт передається і гравцям, і вони в свою чергу теж «гризли» і «рвали» маріків до фінального свистка. Стадіон і так був напівпорожнім, а при рахунку 1:3 почався масовий ісход місцевих вболівальників. Після матчу наша команда в повному складі подякувала гостьовому сектору за «підтримку». Зі стадіо прямуємо на банхоф, а з нього електропоїзд підвищеної комфортності доправив нас у Донецьк. Взагалі Марік справив жахливе враження – від міста тхне безнадійністю.
У Дон ми прибули близько 23-00. БМ відправляємо на таксі ночувати до родичів (там було 2 місця на 3 страждучих, але коли взнали, що Остап не зможе вписати нікого з нас, то вирішили відправити одну БМ, а ночлєг шукати вдвох). На предмет переспати були почергово обстежені готель Рубікон (420 грн за ніч), кімната відпочинку на вокзалі (65 грн за ніч, але немає місць). За рекомендаціями кількох людей (там тіпа недорого) відправилися на таксі майже у центр міста у готель Ліверпуль. Даремно – ніч в ньому коштувала 265 грн. І тут стається западло: у Рудіка сідає акумулятор в телефоні (таксі викликали з його мобільника), а на картці стоїть пін-код, а на моєму телефоні не працює одна кнопка, звісно саме та, якою тре підтверджувати пін… Таксисти частники хочуть за проїзд до вокзалу 50 грн (при тому, що за дорогу з вокзалу у центр ми заплатили 18), а нечастникине не реагують на голосування рукою. Тому довелося йти пішки. Десь за годину ми без пригод таки дійшли до місця нашої ночівлі. Спочатку знову піднялися до кімнат відпочинку – там було все зачинено, але знайшлася простора і доволі тепла сходинкова площадка, де до того ж не воняло бомжами. Банерсукапрактичний виступив у ролі простирадла і ми вже почали дрімати, але тут прийшла одна тьотька подьоргала двері і пішла. Потім вона прийшла ще раз – результат аналогічний. За нею прийшов дядько, який довго стукав туди і таки зайшов; нам же відмовили через відсутність паспортів – студак для них не документ. Продовжуємо відпочивати на банері і тут приходить ще тьотька, яка почала голосно розмовляти. На її голос випхалася комендантша (чи хто вона там?) камери відпочинку. Розвонялася на пів-вокзалу, тому довелося полишити вдале місце дислокації. З третьої години ночі і до самого ранку ми провели у кімаренні/брєду/сні/безсонні серед воні і шниряючих по вокзалу тіпочків, які видивлялися що де можна скомуніздить. З горем пополам ніч ми осилили. Десь у 8-30 вирулюємо із вокзалу у центр, годуємося теплим супом, прогулюємося центральною вулицею до площі Леніна і відправляємося на сонячні лавки біля великого собору чекати БМ. Вона з’явилася десь о 12 виспана і викупана, а тому довольна як слон))). Ми в принципі за час чекання теж встигли трохи відпочити від нашої ночівлі.


Далі слідувала ще одна прогулянка до площі Леніна вже з БМ, хвотіком і стікерами. Ближче до матчу почався ліхорадочний пошук недорого завєдєнія общєпіта. Столовка була знайдена вже доволі пізно, тому послідував жорстко-швидкий пережов. Все, гайда на матч.
Спочатку біля стадіо були проведені марні спроби знайти хоч когось із полтавчан, тому всередину зайшли «на дураке» без квитків, аналогічно влізли і на сектор до кротів. Вже аж там побачили кілька знайомих облич із нашого рідного міста, їхня кількість поступово збільшувалася і доросла десь до 20ти. На розах Ворскли пофанатіли за ШД. Ініціативна група з полтавчан і донеччан у першому таймі відправилися подражнити бомжів під їхній сектор, але до самого сектору їм дійти не вдалося – шлях закрили акаби. Тому вони «осіли» на одному з центральних секторів, далі відбулася перекличка з ними «Вперед дончане». У перерві запитав у забойсів чи можна вивісити наш банерок, але вони відмовили. Пояснили це тим, що у них на цій грі весь перф спрямований на Луческу. Дуже сподобався їх банер, який вкрив два сектори на початку матчу. Все інше – текстові банери, які нічого особливого з себе не представляють. Звук, незважаючи на велику кількість людей на секторах і наявність хорошого споукмена, був слабеньким. Більшість зарядів у них – співаються, а не вигукуються так, як у нас. Команда ж черговий раз у цьому чемпіонаті підвела своїх фанів і, ведучи у рахунку 2-0, не втримала перемогу. Багато кузьмичів покинула стад ще до фінального свистка, фан-сектори ж проводжали своїх футболістів свистом.
Після футболу ми вже в 4 щща (додався Остап) прогулялися у парк кованих фігур, після чого попрямували пішки до вокзалу.

До паровоза лишалася година. На банхофі зібралося десь 45 виїздюків (перша партія відправилася додому ще у суботу). Не дуже гладко пройшла спроба підрізати трохи пива, але добре те, що добре закінчується)))). Подають потяг, ми з БМ вписуємося у наш мажорний купейний вагон. Мажорність вагону намагалися знівелювати 2 штуки : 1) зекообразний сусід по купе, але розмовами «за жизнь» він нас задрочував не довго; 2) холод через зламане відчиненен вікно у коридорі. Але ромові цукерки на ніч та 2 тіпа-одіяла на БМ і одне на мені допомогли перетворити переїзд Дон-Полтава більш-менш комфортно. Спав як дядько, зі мною у потязі такого вже давно не ставалося. БМ навіть будила мене зранку. Полтава зустрічала на сонячною, але прохолодною погодою. Привіт, моє рідне місто! Я знову радий повертатися до тебе. ?
П.с.: їдьте на виїзд! Це так класно (с). Класно не зважаючи ні на що.
П.с.2: але якщо є можливість то дбайте про ночівлю завчасно… ))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))).
Коментарі
Коментувати новини можуть лише авторизовані користувачі