7.06.2013. Відвідини музею дальньої і стратегічної авіації.

Дата : 11.06.2013
Автор : Машенция, БМ
7.06.2013. Відвідини музею дальньої і стратегічної авіації.
«Бросьте! Не нужно завидовать лётчикам –
Лётчик минутой живёт!»
Як ви вже здогадалися, мова піде про авіацію. А точніше про літаки.
В п’ятницю було заплановано відвідати музей дальньої і стратегічної авіації. На запрошення відкликнулося не багато людей. Так як будній день і всі працюють в поті чола. Та то нічого. Вирішили, значить «всё равно покатаемся!». О 15 годині я зустрілася з БМ і дізнавшись, що більше нікого не буде трохи зніяковіла. Хоча нас тільки двоє ми все ж таки пішли до музею.
Спочатку минули пост, до міні-міста, здалося, що тут взагалі ніхто не живе. Вікна розбиті, будинки наче ось-ось розваляться. Ми направилися прямо по стежці. По дорозі, з усіх сторін біли городи. Шкода зараз ще нічого не достигло.
Дійшовши до входу в музей під відкритим небом, зацінили розцінки. І тут розпочався дощ. Що ж робить? Раптом із якоїсь сторожки нам на зустріч, на моднявому велосипеді з парасолькою їде охоронець. Ну ми ж такі думаємо, хороший дядя, позичить нам зонт, щоб дівчата не намокли, а він взяв і почав розмовляти з якимись туристами не звертаючи на нас уваги. «Беда, печаль, огорчение». Ми стоїмо мокнемо. 
Через деякий час, нарешті, нас відвели під величезний літак, сховатися від дощу. Краще пізно, ніж ніколи.
Тут нам розповіли коротко про головне в цьому музеї. Слухали ми дужне уважно. Коли дощ перестав, ми заплатили певну суму за вхід і екскурсію, і відправилися досліджувати місцевість, вже без охоронця. Перше, що кинулося мені в очі, не літаки, яких було багато, і всі різні, а велика чорно-жовта куля. Що воно, я так і не дізналася.
Далі ми видряпалися в салон найбільшого літака. Це був Ту-95 МС ( стратегічний бомбардувальник). О як! 
Нашому здивуванню не було меж. Стільки всього! Я зі швидкістю звука почала «тикать» по різним кнопочкам, а їх там було ну дуже багато. І як тільки пілоти в них усіх щось розуміють. Далі ми почали чудити =) Уявивши, що ми летимо, я відчула себе пілотом. Надягла паски безпеки. Вони були дуже важкі і гарячі. Намагалася крутити штурвал, та він не піддавався. А БМ уявляла себе стюардесою військового літака, з «інгліш» книжечкою. Ще виявилося, що вона тріхи боїться висоти. Бо до відчиненого люка вона боязко підходила. Начудившись, ми повалилися у крісла, що знаходяться в хвості літака, і прийнялись відпочивати. І тут БМ раптом як підскочить, як закричить: «Хто?»
   Я так злякалася, ну думаю все – докладалась. А воно виявилося, в ілюмінаторі приклеєний рідненький стікер WGLife.
Ще трохи полазили по літаку, ще трохи фоток і ось ми вже йдемо тихим, наче вимерлим, містечком. По дорозі знайшли ще один музей. Територія на якій він знаходився, здалася чомусь схожа на табір як в Радянському Союзі. Сам музей був закритий, а п’яненький охоронець не захотів сказати розпорядок роботи. Територія була чиста, біля музею було багато техніки, пам’ятників. Було дуже тихо і тільки добрий знайомий Ляпіс пробивався крізь динаміки, що були в сторожці охоронця. З гарним настроєм ми покинули це міні-містечко і поринули в метушливу і гомінку Полтаву.
Коментарі
Коментувати новини можуть лише авторизовані користувачі