Під прицілом. Фанати та футболісти

Дата : 10.05.2013
Автор : Метроном
Під прицілом. Фанати та футболісти
Відношення футболістів із вболівальників – чи не головний показник, коли мова заходить про клуб, як велику єдину та дружню сім’ю. Є багато не лише світових, а й українських прикладів того, як ті, хто грають на полі, і ті, хто знаходиться на трибуні, разом проводять змагання з футболу, настільного тенісу, а є такі, котрі запевняють, що дехто з футболістів навіть пиво в компанії фанатів сьорбав. Не дивина вже й знаходження гравців на фан-секторі. Про те, щоб підійти після матчу та поаплодувати взагалі мова не йде, адже це вже є невід’ємною частиною матчу.
В Україні майже всі клуби мають стосунки між двома сторонами одного дійства – футболістами та фанатами. Ворскляни в цьому плані також мають чим пишатися. Варто згадати «першопрохідця» Григорія Ярмаша, котрий у 2009 році був на фан-секторі, а коли йшов з команди, то був ініціатором зустрічі з фанатами; Євген Селін, котрий катався разом з автофанами; Роман Безус, Олександр Матвєєв та Йован Маркоскі та Вова Чесноков, котрі завжди з радістю йдуть на контакт, а остання зустріч взагалі мабуть не мала аналогів.
Одного вітряного квітневого вікенду, коли на небі світило, але ще не гріло, сонце, до одного з тирів Полтави направилися вболівальники, що б провести своєрідну дуель з футболістами, та виявити хто більш влучно б’є по мішені. Зважаючи на те, що майстри шкіряного м’яча майже кожен день тренуються, розстрілюючи ворота, чомусь вважалось, що вони досить легко отримають перемогу, та здаватися просто так ми не могли і не хотіли, підібравши снайперський склад.
Прибувши на місце, поділилися на 4 команди, виявилося до нас примкнули «акули пера», котрі завжди шукають матеріал, що б поживитися. Отож директор закладу, складаючи таблицю, тупив і хотів записати одних як „Ворскла”, а інших як не „Ворскла” довго не міг второпати, та мабудь так і не второпав, що всі ми „Ворскла”.  Нарешті в протокол були занесені такі команди: «WGLife Boy» , «WGLife Girl», «Журналісти» та самі футболісти (котрих було двоє: Йован Маркоскі та Володимир Чеснаков). Вирішено було провести 5 змагань: стрільба з автомата (статичні та рухливі мішені), воздушки, лука та метання ножів.
Після жеребкування в залі запахло боротьбою, набоями та перегаром випадково запливших алєгів. Для початку вирішили розім’ятися на автоматах, стріляючи по нерухомим мішеням. Сильнішими виявилися футболісти, котрі набрали 192 бали. Журналісти та чоловіча частина вболівальників посіли другу позицію, а бойові подруги зайняли четверте місце, проте настріляли не слабо – 181 бал. Після цього атмосфера стала менш напруженою, всі розбалакались, почали травити байки, один одного, приміряючи паралельно військову амуніцію. Далі була стрільба по мішеням, котрі намагалися рухатися, проте їх швидко ліквідовували з-за стійкі місцеві снайпери. Найбільш влучнішими були кулі, випущені вболівальниками.
Коли черга дійшла до добре знайомої усім воздушки, виявилося що найважче, це зарядити її, бо фани втратили дві кулі саме на цьому етапі, а сильнішими виявилися журналісти. Ось руки добралися й до знаряддя Робін Гуда, правду кажучи, мало хто тримав його в руках, тому вирішено було поберегти хлопчика з яблуком на голові, замінивши його звичайною мішенню. Як для першої спроби, то вийшло не погано, особливо для дівчат, котрі тримали лук розмірами з самих себе. Коментував усе це якийсь ханига: «ставлю два рубля, шо він не попадьот… бля, ну як ти держіш», змовкнути його змусив Остап, котрий не дивлячись на всі прогнози влучив в дев’ятку і алкан вимушений був покинути зал, мабуть пожалкував грошей. Тут фанати знову перші, другими стали футболісти, на що Йован розповів коротку історію: «коли грали у Сербії, то чомусь завжди ставали другими, і в команді пішли жарти, мовляв треба перейменуватися у «Грай за друге», бо перше місце нас не цікавить».
Споглядаючи зі сторони за футболістами виникали якісь двоякі почуття, з одного боку здавалося що їм весело разом з нами, бо вони шуткували, та навіть за межами поля не хотіли поступатися. Йован увесь час апелював до судді (роль котрого виконував директор закладу), намагаючись додати собі балів, або зняти їх у суперника. Володька Чесноков був більш стриманий, хоча більш молодий та гарячий, та читалася якась впевненість в його діях. Ми ж в той час (можливо не всі) почували себе абсолютно спокійно, шуткували над Маркоскі, що він трохи косорукий і не може ніяк влучити у ціль.
З іншого ж боку футболісти, здається, просто прийшли провести добре час (ну ще б пак, не нудьгувати ж вони йшли), і їм було не особливо важливо хто з ними забавляється, чи вболівальники, чи просто знайомі. На відміну від нас, в них не було жодних питань. Можливо їм просто не цікаво було, а може вони й так все знають, що хочуть, проте декому це було не дуже до вподоби. Як на мене, то фусболшпілерам сподобалася наша компанії, вони увесь час нас підкалували, а не були зажатими.
Останнім змаганням було метання ножів у вже добрячи подовбану дошку. Хтось співав «привиклі рукі к топорам» , що вплинуло на Маркоскі. Він натягнув на голову шолом, котрий був більше схожий на казанок для каші. Всі кидали не слабо, особливо Чеснаков – від стіни ножі відскакували у різних напрямках. З двадцяти спроб влучили лише два рази, щасливцям виявився я та Маркоскі, принісши своїм командам залікові бали. Після цього усі зайнялися своєю справою: журналісти брали інтерв’ю, футболісти його давали, інші ж кепкували та намагалися підрахувати бали. Не знаю, як би все було, чи як при виборах, чи ні, бо власник Підрахуй щось ніяк не міг скласти 5 цифр. Врешті решт виявилося, що 4 місце за дівчатами, третє посіли журналісти, а перше поділили фани й футболісти. Оскільки кожен прийшов за перемогою, вирішили повести додатковий раунд, стріляючи з «пєкаля». Англія, Остап, Сірьонька, Гусар та я настріляли не погано, проте футболісти стріляли ще краще, аби не два молока від Чеса, котрий, мабуть, теж заразився «граю за друге місце», в наслідок чого «WGLife» здобули перемогу.
Коли всі результати були об’явлені, призи були роздарені, діло дійшло до історичних фото, завелася коротка розмова, в котрій всі подякували один одному, а футболісти сказали, щоб їх запрошували на інші змагання, запропонувавши при цьому спробувати себе у настільний теніс, позмагатися з Жекою Пєсковим у більярд, на що ми запропонували зіграти в пляжний волейбол.
Все пройшло весело та приємно, кожен залишив в пам’яті щось про цей день, проте в очах декого можна було побачити деяку недосказаність, все ж не вистачало відвертості від футболістів, та хоча б краплі ініціативності. Можливо, наступна подібна зустріч зможе дати більше відповідей, ніж запитань.
Коментарі
Коментувати новини можуть лише авторизовані користувачі