05.10.10 Екскурсія по стадіону “Ворскла”

Дата : 27.01.2012
Стадіон для футбольного клубу – як дім для людини. І як другий дім для фанатів цього клубу, адже з цим місцем пов’язана величезна частина життя вболівальника, тут людина переживає надзвичайно сильні емоції, тут вона виплескує енергію назовні, тут знаходить однодумців, саме тут відчуває смак перемог і гіркий привкус поразок. Крім всього цього, стадіон – це ще і фундаментальна частина історії клубу, його невід’ємна складова, як герб або гімн.

Кожен поважаючий себе європейський клуб давно перетворив власний дім на храм футболу, місце, яке обожнюють і шанують, яким пишаються, місце, яке уособлює сам клуб, його шанувальників. Поміж безлічі магазинів атрибутики та тематичних закладів тут влаштовуються ще й музеї, де кожний охочий може ознайомитися зі славним (або не дуже) минулим клубу, оглянути завойовані колись трофеї, роздивитися на чорно-білих фотографіях обличчя людей, які грали за клуб декілька десятків років тому, згадати або дізнатися про класичні дизайни ігрової форми команди, одним словом, відчути дух, традиції клубу. З тією ж метою влаштовуються і регулярні екскурсії стадіоном, де кожен охочий за невеличку платню може придбати дещо набагато цінніше: відчуття, як це - вийти на соковитий газон рідного стадіону, зазирнути в нутрощі арени – роздягальні і багато інших приємних фанату дрібниць, про які хтось мріяв аж з дитинства. Таку практику останнім часом перейняли й деякі українські клуби, проте полтавської «Ворскли» серед них не було… Дякувати богу, що на 25-у річницю утворення полтавського фан-руху клуб таки пішов назустріч природному бажанню хлопців і дівчат з ВГЛайф дізнатися більше про рідний стадіон і погодився влаштувати такий екскурс.

Після обговорення часу проведення заходу вирішено було зупинитися на вівторку 5 жовтня, звісно ввечері, у неробочі години. У назначений час біля входу до стадіону «Ворскла» ім. О. Бутовського скупчилася наша юрба, яка налічувала півтора десятка чоловік. Зустрічати «гостей» вийшов одіозний дядя Толя, начальник служби безпеки стадіону, привітався потиснув всім руки. Виявилося, що він найобізнаніший з історією головної спортивної споруди Полтави в клубі і тому проводити екскурсію буде саме він. В принципі загальновідомо, що на таких заходах найголовніше - довіряти своїм органам чуттів, а не прислухатися до екскурсовода, тому ніхто особливо не здивувався і не засмутився. Асистентом нашого гіда і заодно фотокореспондентом виступив Артем Лобанов.

Уже в холі дядя Толя коротко ознайомлює присутніх з історією стадіону, який в його сучасному вигляді був збудований 36 років тому, а також додає декілька слів про реконструкцію за часів, коли мером міста був Анатолій Тихонович Кукоба. Пильний погляд міг помітити на стінах охайні стенди з цікавою інформацією про стадіон: 24855 місць, розмір поля 105 на 68 метрів. Оскільки гіду додати більше нічого, вирушаємо крізь тунель у самий епіцентр арени – поле!

Потоптавши та пом’явши в руках наш новий, густий і пружний газон, дізнаємось, що походить ця трава не з Голландії, а з сусідньої до неї Данії, що також непогано. Тут дядя Толя пояснює нам деякі деталі структури центральної трибуни: на другому поверсі – ресторан, на третьому – VIP-ложа, на четвертому – пульт управління таблом, місце для відеоапаратури телебачення. На замітку любителям утнути щось протизаконне: стадіон обладнано 13-ма камерами відеоспостереження, хоча за регламентом має бути 17, проте все одно - не паліть обличчя або у крайньому разі посміхайтесь, вас знімають! Під протилежною центральній трибуною знаходиться легкоатлетичний манеж, що підпорядковується міськвиконкому і клубом не використовується. Зробивши достатньо знімків і посидівши (хто бажав) на тренерській лаві господарів повертаємося назад в під трибунку, щоб перевірити стан речей у роздягальні для гостей. Там все в порядку: чорні великі м’які стільці, схема футбольного поля на стіні, масажний стіл, все як має бути. Душових кабінок 5 штук, туалетних – дві, все в належному стані.

Роздягальня господарів стадіону вигідно відрізняється від гостьової наявністю різнокольорових магнітиків з номерами на схемі поля, якими кожен міг дати установку на матч команді ВГлайф. Також тут трохи інші стільці, ніж у гостьовій, з першого погляду здається навіть, що господарям дістались дешевші меблі. Проте сидіти в них зручніше. Інших відмінностей у роздягальнях помітити було складно, тому саме час навідатися до суддівської кімнати, до якої мабуть не раз у перервах і після матчів ломилися незадоволені учасники гри та інші зацікавлені особи.

Кімната суддів запам’яталась ворсклянським годинником на стіні, великим і зручним чорним диваном в кутку, а також електронним міні-таблом асистента арбітра. Провівши декілька символічних замін, суппортери покидають кімнату, в якій не раз сиділи легендарні Татулян, Годулян та інші.

Всім цікаво, у всіх гарний настрій, чудовий момент для відвідин третього та четвертого поверху, на які можна дістатися лише одним шляхом – ліфтом. Але не так сталося як гадалося: ліфт відмовився відчиняти двері на потрібних поверхах. ВІП-ложі, коментаторських кабін і цікавих з технічної точки зору приміщень управління різноманітними ситемами стадіону ми так і не побачили. Дуже шкода, але можна сказати, що ця ситуація в стилі керівництва клубу.

Після безплідного стояння біля ліфту йдемо трохи розчаровані до конференц-залу. Він, до речі розрахований на 40 місць. Приємно і трохи незвично було посидіти за столом з мікрофонами, відчуваючи за спиною знайомий антураж фонової реклами спонсорів, яку стільки разів бачиш у новинах та телепрограмах про футбол.

На цьому наша екскурсія була завершена. Подякували, висловили зауваження, попрощалися та й пішли. Хотілося б вірити, що цей захід був не єдиним на шляху до порозуміння і єднання клубу з його фанами задля розвитку і майбутніх перемог. А для цього всім потрібно проявляти активність, відчувати відповідальність за власні дії, діяти, вчитися на помилках і вимагати від себе максимум.
Коментарі
Коментувати новини можуть лише авторизовані користувачі