Марш УПА. Київ. 14 жовтня 2009. Одна Чешка.

Дата : 22.09.2011
14 жовтня – видатний день в історії України, день створення УПА (Української повстанської армії). Вже декілька років поспіль прихильниками націоналістського руху організовується марш присвячений річниці створення УПА.

Цього року марш пройшов під гаслом «Бандера - наш герой, Покрова - наше свято!».

Ще минулого року було бажання поїхати до столиці та взяти участь у такому заході, та нажаль можливості і бажання аж ніяк не співпадали. Цей рік видався успішнішим в плані виїзду. Було вирішено – однозначно їдемо.

Звичайно, не обійшлося без передвиїздних муток – була можливість поїхати безкоштовно басом від ВО «Свобода», та по часу була накладка, а отже поїхали ми потягом!

В три ща (Я, Жич, Пеп) 13го жовтня придбали квитки на потяг Дебальцево-Хмельницький, яким дісталися пункту призначення - м. Київ. Висадка о 5 годині звичайно не найкраща.

Київ зустрів нас справжнім осіннім похмурим ранком з дощем. Дещо перекусивши бутіками на вокзалі, подалися до метро. З метою згаяти трохи часу прибули на станцію м «Арсенальна» - найглибше метро в Європі. Блукаючи містом та давши по каві, що значно розплющила всім очі, виручили до Маріїнки. Якби небо було ясним – була б чудова можливість зустріти схід сонця на оглядовому майданчику з панорамою на місто. Замість цього розкрився приблизно такий вид

Дощ вщух і мокре жовте листя на чорному тротуарі створює єдиний контраст у темному парку. Минаючи стадіон «Динамо» не могла не помітити наступного напису


Прямуємо до «мосту кохання». Він просто таки вражає креативним підходом чіпляння замків, що не стосується великої кількості нав’язаних вологих серветок. Бажаючі, поклястися у вічному коханні, вдавалися до рішучих дій (Написи та замки були на ліхтарях, балках знизу мосту, де завгодно).

Розглядаючи незліченну кількість замків, повішених закоханими, натрапляємо на таку «меморіальну дошку»


Далі йдемо через арку «Дружби народів», за якою на парапеті помічаємо яскравий напис «ДК сосало у быка», прямо над цим написом на дереві підв’язані за мотузок майорять дві півлітрові пляшечки з написами «Я урод», «Я зомбі». Видно, в столиці багато творчих людей!

Йдемо на майдан! Тут одразу помітно пожвавлення люду. Ближче помічаємо неймовірну кількість акабів. Не полінувалася порахувати: 17 басів типу «Богданчик». Перед концертною сценою, яку готувала ВО «Свобода» стоїть ряд наметів комуняк. Контингент переважно похилого віку. На червоних полотнах лозунги «Фашизм не пройдёт!» Йдемо до метро і їдемо на Політехнічний інститут до зоопарку. Оглянувши пусту касу зоо (до відкриття залишалося з пів години) вирішуємо піти на перекус, поблизу тільки інст та шаурма – обійшлися власними харчами. Далі купляємо три квитки і вирушаємо у світ тварин! Першим, що побачили були качки та пелікани. Останніх було три види. Найсмішніший той, що з зачіскою на голові. Далі експозиція з пінгвінами – чомусь одразу згадався мультфільм «Мадагаскар». Не пропустили рекламного щита для фото


Натрапляємо на опустілу огорожу. Щоправда такою вона була недовго : зненацька вийшов вовк, а за ним вовчиця. Повинна сказати, що вони виглядають вражаюче. Не якісь замухришки з зоо на колесах. Ці жирненькі такі були, масивні. Стало якось не по собі, коли вони почали бігати повз нас, зиркаючи скляними очима. Давши пару фото, пішли далі.

Трохи розігрілися в даремних спробах наздогнати білку для фото, хоча та була так близько, в 2х метрах. Розглянули кілька експозицій за склом: лисиця, скунс, єнотовидний собака…Мушу сказати, +14 на термометрі не найкращий варіант для походу в зоопарк – більша половина різних пухнастиків дрихла згорнувшись у клубок. Чи то може вони прокидаються пізніше ніж 9:00 J

Нашим вторгненням на територію тигри явно були незадоволені, бо здається вони там ще й задумали «применить чехли». Інакше навіщо він на неї залазив, а вона лежала у непристойній позі?

Окрім звірів зоопарк ще й містив велику кількість скульптур, які не залишилися без нашої уваги.

Надворі стало неймовірно холодно, та на щастя ми натрапили на корпус «Тропічний ліс», що знаходився у приміщенні. Окрім того, що було тепло, там ще й страшенно смерділо! До плазунів та рептилій я відношуся байдуже. А ось що сподобалося, так це венета – така тваринка, схожа на кота, з длиннющим хвостом та тілом. Я його назвала кіт-ковбаса. Фото не вдалося, оскільки через пристосованість звіринки до темряви там було червоне освітлення.

Величезний акваріум з рибами, крокодили - на відстані 10 см розглядати їхні щелепи було все-таки стьормно.

Найбільшу увагу привернула самка лева. Даруйте на слові, та це просто зібдєц, стояти з нею на відстані 30 см. Мені навіть здалося, що між нами скла немає. Які в неї величезні лапи!! Шквал аплодисментів від нас вона зірвала, коли піднялася і просто на тому ж місці сходила посіпать, загребла як кошеня задніми лапами все і знову всілася туди.

Левенят тримають окремо, штук 5-6. Ті кумедно стрибали один на одного або ліниво дивилися на глядачів.

Спритний гепард то залазив на дерево, то злазив з нього! Був ще ведмідь якийсь. У нього погляд божевільного та величезні пазурі.

Розпоряджаючись часом, пішли оглядати іншу частину зоо, де знайшли верблюдів, жирафів (вони, до речі, так смішно ї незграбно бігають), слона, зубрів, носорога, лам, якихось кіз, оленів (ех, Бембі), купу птахів.

Натрапили і на таку картину, коли до огорожі з бурим ведмедем залетіла ворона і обідала там мертвим голубом. Далі, минаючи пусті клітки для мавп, проходимо на виставку птахів. Виявляється деякі з них можуть так голосно й знервовано кричати. Цей талант в них відкрив Жич, дратуючи через огорожу якогось незадоволеного пернатого.

Чергові фото з неживими, цього разу залізними, фігурами – персонажами «Буратіно». Пеп, як завжди, відмітився непристойними фото. Мами хутко відтягували від нас дітей.

Поласувавши солодкою ватою і задоволені прогулянкою направляємося до виходу!

Часу залишалося вдосталь, тому ми ще мали змогу десь впасти пообідати. На відміну від ранкового пустинного міста, за воротами зоо нас вже чекала метушлива та гомінлива столиця! Діставшись Хрещатика йдемо до Пузатої хати та їмо бюджетний борщ по 5,80! Тепер, по дорозі до Шевченківського парку, ми підбираємо ще одного тіпа з Полтави, по прізвиську Фріц. Наздоганяємо блакитні прапори свободівців і ось ми біля пам’ятника кобзарю. Слухаємо урочисту промову та звернення до президента «Про державне визнання ОУН-УПА » від Тягнибока та інших представників ВО «Свобода». Урочистості надає оркестр. В натовпі переважно молоді люди! За різними джерелами інформації кількість людей, що приїхали підтримати такий рух складала близько 10 тис. чоловік. І приємним є те, що всі вони приїхали з власної волі і переконань, а не тому, що їм хтось заплатив. Скорботним є той факт, що ветеранів залишилися вже дуже мало, а приїхати змогли взагалі одиниці.


Обурення у народу визвав чоловік, що стояв позаду мене. Явний провокатор! Знімаючи на камеру, проголошення свята він відкрито сміявся , за що мало не отримав по щам! Ще з початку свята почалася гучна перекличка «Слава Україні! Героям слава!», «Слава нації! Смерть ворогам!»

Відмічу, що Пеп відстрілив з якимось тіпом одразу в пошуках ліків від застуди і приєднався до нас аж після маршу.

Отже, ми втрьох, з холодними тілами та гарячимдухом стоїмо в очікуванні початку дійства. Дана команда на формування колони. Одразу вирішили триматися початку колони. Протиснувшись через серйозних дядьків у формі вклинюємося куди потрібно. Гримить оркестрова музика, починають пускати заряди! Міліція супроводжує нас по обидва боки нашого руху. Початок злагоджений іпотужний. Тут люди, які знають заради чого вони пришли. Правда, були й такі, що зовсім не тямили навіщо вони прийшли, як наприклад малєц, що замість «ОУН-УПА» кричав «Богун-УПА»!!!Але таких одиниці! Пройшовши деяку відстань попередньо згрупована колона почала розтягуватись, хлопців з рупорами було небагато і тому доводилося заряджати комусь з натовпу. На половині шляху всі щось взагалі поздихали і , не очікуючи сама від себе , я загорлала: «Слава Україні!» Жич смикнув мене за руку. В голові вибухнула думка: «Шо ти там пищиш?», та її враз обірвало потужне «Героям слава!» з добрячої частини початку колони! Не довго думаючи, щоб розкачати решту натовпу повторила «подвиг».

Повільний рух громадського транспорту повз нас та офісні вікна будівель визирали зацікавленими поглядами роззяв! Хоча, дехто в підтримку виставляв у вікна червоно-чорні прапорці. Коли піднялися нагору, позаду розкинулася картина: нескінченний хвіст з блакитними та червоно-чорними прапорами тягся аж за межі поля зору! Оце так! Оце зібралися!

Ось колона повертає вузькою вуличкою. Пригадую зі звітів колишніх маршів, що саме на цій вулиці відбувалися всі заворухи та бійки! Здивувало миттєве зникнення до сих пір супроводжуючих нас акабів! Все аж напрочуд спокійно! Минаємо цю вулицю і вже знову відкритий простір! Все пройшло без ексцесів. Щоправда за хвилин 20 до закінчення маршу довелося відскочити в пошуках сіпального місця, не хотілося осоромити таку подію.

Як дізналися пізніше, всі сили міліції були направлені на стримання комуністичних провокаторів! Які, не соромлячись, палили прапори УПА та власноруч виготовлені ляльки повстанців.

Зустрічаємося з деякими людьми, від яких дізнаємося, що на вечір планується чимало акцій від правих. Це звичайно цікаво, та час і можливості в цьому випадку не нашу користь. Тому доводиться задовольнятися чим є.

Аби встигнути на концерт, швидко йдемо до «Здоровенькі були», вкотре за день їмо (холод швидко спалює калорії) та повертаємося на майдан.

Неймовірну атмосферу створюють самі люди, адже більша половина приїхала з Західної України. Всі на позитиві! Скрізь чути лише українську мову. Не має гопів, хачів, негрів, бидла. Це неймовірно! Відчуваєш себе вдома! Концерт почався з виступу таких груп як От Вінта, Вій. Дещо кволо, до того ж холодно! Та вихід лідера групи «Тартак» , Сашка Положинського, підбадьорив народ! Протиснувшись до сцени ми зайняли вигідні місця огляду всього, що відбувалося як на сцені так і серед глядачів. Всі виконані співаком пісні були знайомі і тому майдан гудів вивченими словами. Виконавши кілька композицій, Положинський повідомив про перемогу Збірної України в матчі з Андорою, що викликало радість у всіх присутніх. Виступ Тартака не міг не визвати найліпші емоції за цілий день. Хотілося, щоб цей вечір тривав цілу вічність. Прозвучала нові пісня «Мій лицарський хрест» і на завершення пісня, прем’єра якої відбулася минулого року на марші УПА «Не кажучи нікому». Майдан, мабуть, зараз увібрав в себе всі почуття і емоції прибічників УПА і співав разом з нами! Просто вибуховий заряд повис над усіма, Неперевершений день! Перепрошую за якість фото, та інакше не вийшло

За браком часу, залишитися на концерті ми не можемо! Прямуємо на вокзал! Наш потяг, клятий холод, вітер гуляє по вагону! Вдома!
Коментарі
Коментувати новини можуть лише авторизовані користувачі