2010.06.27 Cкарб Мазепи-2010

Дата : 22.09.2011
Історія з участю у квесті «Скарб Мазепи 2010» розпочалася задовго до 27 червня. В минулому році грали знайомі і змогли підняти з дна Ворскли кілька сот гривневих монет. Звичайно реальність грошового призу додавала ентузіазму, але сума можливо виграшу в даному випадку не відігравала ключової ролі. Можливо прозвучить банально, але мені було цікаво: «Чи зможу я дійти до фіналу?» Забігаючи наперед, варто сказати, що я переоцінив сили суперників. Та почнемо з початку. Врахувавши свої доволі слабенькі навики у плаванні і пірнанні, було вирішено сколотити команду з різнопланових людей. Нажаль алкотреш напередодні (а особливо в ніч на 27) завадив набрати необхідних учасників. А тому компанію мені склала лише Доча. Завдання ми собі поставили цілком реальне: потрапити у 300 перших чоловік, яких відвезуть на поле Полтавської битви для проходження другого етапу квесту.

Ранок неділі 27-го червня був дуже раннім. Десь о 5-30 шалені воплі «Рота, підйооооом!» під акомпанемент дзижчання комарів остаточно прогнали сон. Збори речей і палаток не забрали багато часу. Тим паче більшість тих, хто «видел ночь, гулял всю ночь до утра» нарешті угомонилися в своїй палатці. Заспаний Дюша повідомляє, що скоро їдемо. Скоро, щоправда трохи розтяглося і виїхали ми вже після 7-ї. Пригоди, як виявилося, тільки починалися. На повороті влітаємо в яму і пробиваємо переднє колесо. Два горе-автомобіліста починають ставити запаску. Слід зазначити, що обоє цим займалися вперше. Ця процедура розтяглася через просто геніальну тупку: ми намагалися підняти машину ставлячи домкрат догори ногами… Добре, що Дюшес возить із собою інструкцію по Ланосу))). З горем пополам наш залізний кінь знову став чотириколісним, та запаска виявилася здутою…але це фігня, адже нам швидко трапився дядько з насосом. Далі і аж до початку квесту обійшлося без пригод.

Збір і реєстрація коло Білої Альтанки, напутнє слово організаторів і вперед. Перше випробування – тролейбуси. В «рогатих», що вийшли на маршрути 1,6,7,8 і 12 треба було придбати конкурсний талон зі штампом-підказкою на звороті. Народ понісся хто-куди. Ми погнали на Першотравневу, але потім усвідомили, що куди вірнішою буде посадка на Богдана. Там ми й протусувалися близько півгодини в очікуванні необхідного нам тролейбуса. Це була одиничка, що прямувала в ДЕПО. Квестери звісно ломонулися в неї, але замість жаданих квиточків отримали обіцянку, що нас довезуть до місця, де їх будуть продавати. Цим місцем виявилася вже згадувана Першотравнева, на якій в рогатого зайшла мадам з тими самими білетиками. Описати те, що творилося далі можна приблизно так – розрив. В замкнутому просторі салону утворилася жорстка тиснява – явний просьор організаторів. Мені лише на Леніна вдалося таки придбати талончики, на звороті яких стояв штам – До Келіна. Вискакуємо на зупинці і летимо до пам’ятника коменданту. Там отримуємо перший штамп і наступну підказку: місце, де було встановлено тріумфальну арку, на честь Перемоги у полтавській битві. Після певних вагань і не дуже точних вказівок оператора Білкуна ми віршуємо прямувати в бік центру міста. І тут нам щастить – телефонує моя співробітниця і повідомляє, що бігти треба прямісінько до пам’ятника Слави. Сівши на Леніна у бас, доволі швидко долаємо недалеку відстань. Другий штамп на плечі і нова підказка: Найдовше місце де війська Петра І зустрілися з оборонцями міста. Цього разу обійшлися власними мізками. Логічно прикинувши, з якої сторони війська заходили у місто, на кільцевому прямуємо в сторону площі Зигіна. Але я трохи помилився: зустріч пройшла трохи ближче до центру – навпроти теперішнього концертного залу Листопад. Вискакуємо на 5-й школі і вже за 3 хвилини маємо третій штамп і ще одну підказку: ще в давнину на цьому місці була каплиця оздоблена Опішнянською керамікою. Слідує тупка і невпевненість, тому далі біжимо за іншими квестерами в бік Павленківського парку і помиляємося разом з ними. А відгадка була на поверхні – єдину капличку з описаною керамікою я бачив між зупинками Дослідна та Інститут зв’язку. На маршрутці їдемо туди, отримуємо 4 штамп і читаємо зовсім легку підказку: «Язик до … доведе». Хоча я й тут одразу помилився. Замість торгового центру Київ спочатку думав поїхати на Київський вокзал, але поряд була Доча, яка направила думку в правильне русло. Таким чином на фініш першого етапу ми прибули 85 і 86, що давало нам путівку на поле Полтавської битви. Задача-мінімум виконана. Лишилася вільна програма)))

За час очікування 301-го півфіналіста вдалося добре відпочити. Нарешті всі, хто міг і хотів добігли. Відбулася дискваліфікація порушників правил (щоправда з перечислених двох десятків номерів відгукнулася лише одна дівчина) Слідує бліц-інтерв’ю з кіькома квестерами на тему що сподобалося/що ні, а після цього всіх саджають у автобуси і вивозять за місто. Знову слідує імпровізований старт і всі учасники летять до оборонного редута, на якому мали ставити перший штамп у півфіналі. На редуті ми знайшли підказку шведською мовою, яку безуспішно спробував перекласти наш новий оператор Алімон, тому був обраний найпростіший вихід – бігти за основною масою людей. А вона прямувала собі в сторону музею. Там ми і отримали 2-й штамп і нову підказку, яка вже зовсім збила з пантелику, тому я втретє поклався на більшість і побіг за ними. ДочА в цей час вже остаточно «видихалася» і підтримувати заданий темп не змогла. Тому й крикнула просте і ясне: «Біжи!». Біжу собі я значить через ліс і бачу картинку: натовп звертає з дороги і шурує у гущавину. Виявилося там на невеличкому пагорбі площею десь 2 кв.м. ставили 3-й штамп. Нова жорстка тиснява, але я доволі швидко обернувся і знову вирвався на маршрут. Як виявилося, остання підказка була дуже легкою: «Там наші пращури молилися своїм богам» - звісно це язичницьке капище. Та дорога до нього була не з простих: по-перше не так вже й близько + я точно не знав де воно знаходиться. Але, знову ж таки слідуючи за іншими квестерами, добіг 50-м, що давало мені право на карту з місцем затоплення скарбу, до якого було ще 4-5 км. Також слід згадати, що я недооцінив Дочу, а конкретно її бігові можливості: на капище вона прибігла 75-ю і ледь-ледь не вскочила у фінал. Шлях до фінальної точки гри чимсь особливим відмічений не був, якби не один факт. Наздогнавши Дюшу, який трохи мене випередив, домовилися працювати в команді. Біжимо вздовж річки і тут він заявляє: «Бачу знайомі місця!». А коли ми звернули у лісок і побачили два стовпи, по яким ми ще вчора переходили болото, я остаточно зрозумів, що скарб затоплено буквально у 15 метрах від того місця, де ми відпочивали напередодні.

І ось нарешті бачу імпровізовану сцену. Сюди ми добігли у першій тридцятці. Слідує короткий відпочинок, концертик за участю оголених хлопців і дівчаток, напутнє слово організаторів, зворотній відлік і забіг у воду. Як я і прогнозував, бовтатися я зміг лише на невеликій глибині, тому розраховував віднайти хоча б одну з двох пластикових фляг з 2500 грн. В цей час доволі швидко знайшли основний мішок з грошима, але той під своєю величезною вагою посунувся по крутому дну на глибину. Таким чином гроші опинилися десь за три метри від поверхні. А я безрезультатно шарюся по мілководдю. Дюша ж вирішив пірнати. За два рази він дістав із дна 92 гривні. Далі вже не міг, бо ноги зводили сильні судоми. Та й я в цей час теж вже сидів на березі, через ті ж судоми. В кінці-кінців ми вирішили, що нам вистачить і того мінімуму, що вже вдалося дістати, тому ми попленталися до автобусів, на яких нас повинні були відвезти у місто. По фінальній частині слід згадати хтозна-звідки вискочившого малого, який витяг першу банку з мілководдя, а також факт присутності у фіналі двох дівчат. Нарешті всі зібралися і нас таки повезли на театральну площу. Церемонію нагородження ми вирішили пропустити і втомлені попленталися додому.

Сподіваюся, що в наступному році ми сколотимо команду і дістанемо-таки цей скарб. Буде цікаво!
Коментарі
Коментувати новини можуть лише авторизовані користувачі