07.10.2012. Сімферополь. Таврія - Ворскла 0:0.

Дата : 08.10.2012
Автор : Сова
07.10.2012. Сімферополь. Таврія - Ворскла 0:0.

 Передісторія як я потрапила на матч. Більше чотирьох років назад я емігрувала з рідної Полтави до сонячного Криму, з того часу ностальгія мене вже змучила. За тиждень до гри кажу своєму чоловіку (уродженцю Крима, байдужому до футболу):

- А давай поїдемо на Таврію з Ворсклою?

- Ты с ума сошла, делать больше нехер - в Полтаву ради футбола ехать?

- Та ти не пойняв... В Сімферополі гра буде...

- ??? - Полегшено зітхнувши, одразу погодився.

Ледь дочекавшись 7-го жовтня, вирушили в дорогу. До стадіону «Локомотив» наш шлях склав 50 хв, на відміну від групи з чотирьох героічних юних полтавських фанів (три хлопця та дівчина), подолавших 700 км. Близько години не виходило потрапити на стадіо – то не могли  припаркуватися, то не знайшли в продажу квитки на 20-й гостьовий сектор, то ніхто не знав де взагалі цей сектор... Врешті натрапили на «смышленного акаба», запитую в нього:

- Як потрапити на гостьовий сектор?

- Вообще-то, мы уже провели на стадион четверых с Полтавы, и они сказали, что больше никого не будет… Что-то вы ребятки, неорганизованные…

Нарешті, за 40 хв до початку, зайшли на сектор. Після досконального обшуку, м’яко кажучи, здивованого мого супутника, я зустрілася зі своїми земляками. Настрій в них був не дуже.. Прибувши вранці до Сімферу, вони весь день відсижувались в «укромном месте». Намагалася їх підбадьорити, типу все нормально, я теж бувала на далеких виїздах маленькою компанією, головне не нажертися й не бикувати. Будьте веселішими, ми підсилили ваш склад аж в півтора рази! )))

Тим часом, футболісти та судді матчу активно розминалися на полі. Приємно було бачити ворсклян якраз під нашою трибуною, було навіть чутно настанови тренера та перепалку футболістів під час гри 5х5. Глядачі потроху збиралися, займаючи місця взатінку, навідміну від нашого пекельно сонячного місця. Фани Таврії розбилися на дві, напевно, не дуже дружні групи, проте солідарні щодо банерів на захист Павличенків. Полтавський квартет також підтримав цю тему шляхом 45-тикратного повтору хвилини мовчання в першому таймі.

Після перерви гості Криму всеж-таки розгорнули свій зелений банер, але продовжували мовчати. Питаю:

- Чого мовчимо? Давайте хоч шось зарядим!

- Та нас не буде чути, нас дуже мало.

Знову почала їм приводити власні приклади, зокрема виїзд в Тернопіль в такій же кількості, і як ми незважаючи на жорсткий махач прямо на гостьовому секторі та байдужість до всього цього ментів, все одно не втомлювалися скандувати увесь матч. Звичайно, я дуже засмутилася через таку боязливість та невпевненість, але зробила поправку на їх юний вік, тверезість, та на агресивність татар.

Зрештою хлопці погодилися на заряд, але довго чекали слушної нагоди, і не даремно. Наше «Полтавчане!» було добре чути. Другого разу, дочекавшись атаки та подачі кутового ворсклянами під нашим сектором, неочікуючи від себе такого, я завела «Ворскла! -  три хлопка». Ще пару разів наші хлопці заряджали «Полтавчане!». От тут на мене й накотила радість, я б сказала, навіть адреналін забігав по тілу. Я впевнена, що нас почули, і підтвердженням цього було тюкання стадіону. Червоні берети 20-го сектору звичайно реготали з нашої сміливості, і це «засмутило» полтавську четвірку. Проте я зауважила, що після скандувань міцевих фанів, менти реготали також дуже весело – люблять вони, напевно, спостерігати увесь цей на їх думку фанатський цирк.

Тим часом «обстановка накалялась». Матч закінчився внічию 0-0. Фан-сектор сімферопольців, явно не радий такій розв’язці, скандував «Это – не футбол». На мою думку, обидві команди, непогано грали. Були і гольові моменти, гарно грав захист, і точних передач було багато. Одже, підсумок виїздної гри проти володаря першого футбольного трофею незалежної України мене особисто не засмутив. Ще більшою радістю по закінченню були вітання ворсклян, які усією командою начолі з Долганським дружньо підійшли до нас. Хлопці, дякуємо за увагу! Міф про неспроможність 5-ох чоловік підтримати команду розвінчаний.

Залишаючи сектор, акаби направили нашу групу до воронка. Першими вписалася четвірка, ми з коханим пручалися як могли. Нарешті вдалося переконати їх, що ми кримчани, і нас непотрібно відвозити на вокзал. Хочу зазаначити, що міліція-таки добре попрацювала: ніхто на нас не напав, нічого в нас не кидали і не плювали (як траплялося 10 років назад). Завдяки правоохоронцям, жодне тіло і психіка не постраждала.Через пару годин спілкувалася по телефону з Остапом, який запевнив мене, що геройський квартет вже їде в поїзді і все в них начебто добре.

P.S. Цікаві факти:

1. Здивували фани наших суперників. Окрім образ у наш бік, був і позитив: вони вивішували жовто-блакитний прапор, співали повністю «Червону руту», та вигукували «Слава Героям, Смерть ворогам» і «Коммунисты пид*сы»!

2. На матчі були присутні гравці «Кремню», які відігравши матч в Ялті, вирішила залишитися ненадовго на морі (а температура води як ніколи була +22), та відвідати гру вищої ліги.

3. У другому таймі, коли ми вп’ятьох гаряче підтримували ворсклян, у чотирьох одночасно задзвонив телефон – нас запалило телебачення. То дзвонили наші близьки, розказати про дебют на екрані. Особисто мені дзвонила мама з Полтави, яка відмічала в той день своє День народження, та дуже хотіла побачити доцю. Мамусю, зі святом! Дякую, що відпускала на виїзда 10 років назад.

4. Хлопці з Полтави запитували мене чи знаю я Єжа. Гы-гы, Толік, як ти там поживаєш? Привіт всім старим та новим Фанам улюбленої Команди! 

Коментарі
Коментувати новини можуть лише авторизовані користувачі