Карпати-Ворскла очима БМ.

Дата : 20.09.2011
Трєзвяковий виїзд.

Львівчик був останнім містом, де грала наша команда в цьому колі. До останнього були сумніви щодо поїздки. Але все ж таки, все вдалося. В компанії Крока та Інгленда купили квитки на потяг Харків-Ужгород. Варто зазначити, що бажаючих поїхати було більше, ніж фактичних виїздюків. В останній момент передумала Доча, аби уникнути скандалу дома, а також дівчинка Надя і її компанія. Робота, навчання і всьо такоє. Але все ж таки одна активістка-початківиця Альона УКРЗАЛІЗНИЦЯ J скористалась можливістю і стала нашою четвертою компаньйонкою.

В цей час ще збирався з думками Дюша. Забігаючи наперед, скажу, що все ж таки він і ще пара його кєнтукі таки примчать до міста Лева.

04.12.2009, Пт. День виїзду.

Примчавши на вокзал без запізнень (!), зустріла компашку виїздних в супроводі проводжаючих Чуба, Худого і Дочі. Поки йшли по перону, згадували старого-доброго друзяку – провода Ігора. Саме цей чудернацький тіпок їхав (а також алкотрешив) з нами влітку, коли ми повертались з Ужгороду. Підійшли до нашого 12 вагончика. І тут тобі на – стоїть в усій своїй красі наш праваднічьок!!! Ха! Упізнав, посміхається. У Дочі як раз був батл полтавського «Гелону», який проставив Худий за оренду її бокала. Ігорьок як чуствовав, що перепаде гостинець від полтавчан. Одразу ж розплився в щасливій либі. Сказав своєму напарнику, щоб «дитячі» (студентські) не звіряв, мол, це свої люди (бо сам прекрасно знав, шо ці документи були «липові», у всякому випадку у мене так точно). Вобщем, посадка пройшла у піднесеному настрої.

Єстєствєнно, не всьо так просто було далі. Доповзаємо до нашого козирного відсіку біля сортіра )). Бачу, сидить якийсь ханур. Ага, сусід, значить. Картина була слідуюча: цей дуже смаглявий вусатий мужик в неопрятному шматті уплітає, смачно почмокуючи, своє їдло. Страва, хочу сказати, була вельми специфічна – непонятне сало, хліб, цибуля, часник, творог. Хз, може ще що було… Короче, і все це в один захід. Чувак поділився своїми екзотичними вподобаннями, додавши, що нехвата меду… Це все ще б нічого. Та тут черниш дістає чвертку прозорої рідини… і залпом осушує посудину… Я так і сповзла… Ну, думаю, приїхали. Згодом була і друга чикуха. Ну то ще був початок нашого спілкування з ним. Як виявилось, я його недооцінила. Нарізавшись водяри, дядько почав втирати нам свою історію. Каже, хахли - сволачі, шакали паганиє, не пропустили через кордон на родіну. Як виявилось, чувак був азєром, їхав з не помню вже звідки, де просидів 23 роки, немов би за те, що вальнув мєнта по п’яній лавці… І тут пішла жара у хату. У нашого артіста пада планка і його шиба нєподєцкі. Починається потік матів, образ. Перепало тітці, що мирно собі спала на ближній боковушці. Тут не витримав чувак спортивної статури, який виявився її сином. Ну, думаю, щас буде гаряче. Але все обійшлось без фізичної сили.

Далі пішли розмови-припирання. Короче, закінчилось все тим, що наш псих забрав свої речі і пішов по вагону шукати нових жертв. Там він поскаржився на нас, ніби ми такі-сякі п’яні не даємо йому спокійно їхати )) І це при тому, що нічого, міцніше чаю, ми не пили…

Далі все було спокійно. Вечеря, сон, і ось, ми вже у Львові.

05.12.2009, Сб. Матч-дей.

Так як наш трейн прибув рано вранці (приблизно 5.30), вирішили почекати на вокзалі годинку доки місто прокинеться. Пробили хоч і платний, але чистий і пахучий зал очікування. Всього лише 3 грн. за годину. Згідно плану, запропонованого Кроком, ми повинні були відвідати замок в смт Олесько неподалік обласного центру. Доїхали до автостанції-2 і як раз встигли до відправлення на наш бас. Проїзд обійшовся в 13 грн. Масаж від Крокодила і півтори години здорового сну ніколи ще не були зайвими для мене J

Приїхали. Основними місцевими цікавинками був сам замок, якийсь там костьол і хранилище експонатів, яке в минулому було богодєльньой монахів ордена капуцинів. На жаль, хранилище було відчинене лише для службових потреб. Замок виднівся на пагорбі. І тут облом. Відчиняється він аж об 11 годині… Грубо кажучи, у нас була ще година. Цей час ми скоротали в місцевій харчевні, підкріпившись борщом і на завершення підняли бокали вина за «Ворсклу». Веселі і підігріті ми дошкребли до Олеського замку. Вхід – червонець. Поблукали залами. Чесно кажучи, щоб прям шось вразило – то нє. Крок казав, що там просто шиикааарноо (с), але мабуть в мене бурхлива фантазія… Принцип побудови дуже схожий на мукачівський Паланок: такий же внутрішній двір, два поверхи. Неймовірний краєвид. Всередині переважали експонати на релігійну тематику – різноманітні скульптури, фрески, іконостаси. Порадувало декілька статуй Св. Анни. Тезка, як-не-як. Сподобався величезний камін, вирізьблені з дерева постаті різноманітних святих, розмірами з Чубайса. Виглядало досить величаво. Хочу зазначити, що хазяїн в свій час жив некисло, про що свідчать меблі з дерева та позолотою. Прекрасно зберігся стіл, на кришці якого вирізана була карта з усіма географічними подробицями, а також люстра з оленячих рогів на одному кінці, і черговим Святим на іншому.

Корочє, є на що подивитися. Лохонулися також в тому плані, що не володіли інфою про ще два замки, які знаходилися на відстані 15 км один від одного, і разом з нашим Олеським складали так звану «золоту підкову»… Звісно, часу, щоб подивитися ще щось навіть у місті, вже не було. Залишалось встигнути на матч, що починався о 15 год.

До речі, біля замку є сувенірна лавка. Там ми прикупили дещо додому. Продавець розповів коротенько про місцеві пам’ятки. І що цікаво, в цьому будиночку було дофіга старовинних речей з часів ВВВ, а також побутового хламу на кшталт важенних прасок, чайників, столярних інструментів, чесалок для вовни і т.д. Такий собі невеличкий музей.

Знову нам пощастило з басом. Всю дорогу до Львова я проспала. Добрались до стадіону без проблем. Розвісили банер, поклеяли стікери. Чекаємо. Початок матчу, всі дєла. Дюша з компанією прибули десь на 15-й хвилині. Ітого – 4 тьотки і 3 мальца на гостьовому секторі. Стадіон напівпустий. Звісно, таких емоцій, як минулого виїзду до Львова - не було. Ні у нас, ні у місцевих жителів. Сподобався Павлов. В кращих традиціях без туфлі. Після матчу футболісти, по дорозі до підтрибунного приміщення, поаплодували. Чича показав великий палець, мол, молодці. Заради такого варто їздити за сотні кілометрів, повірте, друзі!

До вокзалу примчали на таксо. Потусувались там 2,5 годинки, доки не прибув наш потяг «Трускавець-Київ». Наворочений, пахучий салон з бархатними койками страшенно порадував. А також провідник атлетичної статури ))). Прибули до Києва о 6 ранку, пересіли на харківський експрес, і знову сон мене зморив. Провідниця ще не встигла зібрати квитки, а я вже сопіла. Полтава.

Отакий виїзд вийшов. Сподіваюсь, він сприяв для +1 у нашій біло-зеленій сім’ї. Дякую всім за компанію.

P.S. І, все таки, Львів – це не те місто, де достатньо погуляти один день.

Катайте за своїх!
Коментарі
Коментувати новини можуть лише авторизовані користувачі