Виїзд у Львів. Зима 2009 by England

Дата : 20.09.2011
Виїзд у Львів. Зима 2009 by England
Останню виїзну гру у 2009 році «Ворсклі» випало грати у Львові. Бажання знову пробити місто лева було озвучене задовго до матчу, але у порівнянні з весною 2008 виїзних назбиралося ще менше. Компанію мені мали складати лише БМ і Крок. Ще трійка виїзних вирішила їхати іншою тягою. День виїзду. Вже на вокзалі я взнаю, що з нами буде їхати ще одна дівчина – Альона, для якої цей виїзд стане першим в сезоні. Перед вагоном ми зустрічаємо знайоме обличчя. Франківський провод Ігорьок, з яким ми познайомилися і непогано підкебали влітку по дорозі додому з Ужгороду. Він шепнув своєму колезі, що той може не перевіряти наші студентські – все одно вони липові. Хоча слід відмітити, що липовий студак був лише у БМ. Підходимо до своїх місць в кінці вагон, а там вже сидить наш попутчик кавказець років 50. Виявився він ще тим тіпом… Хутко дожував свою страшенну суміш з картоплі, сала і цибулі, а потім запив це все чверткою горілки в два приходи. От з цього все і почалося. Одразу ж починає нас грузити розмовами «за життя». За його словами він відсидів 15 років десь на півночі Росії за вбивство, а тепер повертається додому. Але злючі українські прикордонники не випускають його з нашої країни без паспорта. І тепер він їде у Київ в посольство, щоб розрулити цю ситуацію. Наші кислі вирази на обличчях при цих розповідях, а також алкоголь, який вже почав діяти, доволі швидко почали дракони ти нашого супутника. Спочатку він почав гнати на хохлів, які кладуть на росіян і хачів. Потім вже й на росіян, які разом з нами кладуть на хачів. Захмелівши ще починає грузити про своїх родичів, серед яких поступово починає проскакувати Мохамед Алі. Проходить ще трохи часу і він вже починає чіплятися до кожного з нас. Обзиває крупну жінку, що спала поряд на боковушці – жирной курицей. З верхньої боковушки зліз підкачаний тіп і заявив, що мовляв негоже називати ту жінку курицей, бо вона його мати. Ну кароч до бійки не дійшло, хоча хач пару разів грозився дістати із сумки ніж і всіх почікати. Мать трохи протрезвівши, він оцінив, що скоро його можуть просто викинути з тяги. Тому схопив свої манатки і пошльопав в інший кінець вагону. Скоро прибіг Ігорьок і почав розпитувати про цього придурка, бо той вже за півгодини дістав нових сусідів розповідями, про те, які ми нелюди – не даємо йому нормально їхати і тп. Благо в столиці він виписався. Замість нього до нас підсадили компанійську дівчину. Подальша дорога пройшла ненапружено і весело. А зранку аж за годину до Львова противний голос провода вже будив наші виїзні тіла. Львів зустрічав похмурими низькими хмарами.
План на день був такий Олесько – Площа ринок – Стадіон. Трохи туплячи, вештаємося коло вокзалу в пошуках потрібної нам маршрутки. Десь за годину ми таки дібралися до автовокзалу. І дуже, я вам скажу, вчасно. Бас на Олесько відправлявся через 10 хвилин. Півторагодинна дорога пройшла у сні. Висадили нас у звичайному на перший погляд українському смт. Одразу ж наткнулися на афішу місцевого футболу, яка природно викликала в нас веселі асоціації. Далі потулили шукати сам замок. Спочатку нам у вічі впав величний храм. А далі нас таки направили в бік замку. Пройшовши кілька хвилин, ми побачили ціль нашої поїздки. Але підійшовши ближче дещо розчарувалися: відкривався замок лише через годину. Довелося відправитися у сувенірну лавку, там нам трапився доволі цікавий дядько, який розповів дещо з історії селища і замку. Затарившись сувенірами, вирішили пробити місцеве кахве на предмет попоїсти. Почав накрапати дощ. Настрій поступово падав. Та й внутрішня обстановка закладу общєпіту не додавала позитиву. Зате його додав борщ без картоплі (не розумію, як це варево можна називати борщом, та мені було пох – головне, що похльобка була гаряча) та пляшка вина. Зігріті і розслаблені знову відправляємося до замку. Зайшли всередину і трохи потинялися біля підніжжя пагорбу, на якому власне і розташувався об’єкт нашої цікавості. Далі піднялися нагору. Порадував краєвид, який звідти відкривався. Щось таки є в горах, незалежно від пори року. Гукає дикий вітер… Фоткаємося і йдемо оглядати експозицію. Як на мене, то нічого там архіцікавого ми не побачили. Вразив великий іконостас та кілька скульптур. Взагалі замок славиться своєю давністю (14-17 століття), а також ексклюзивністю (не копії і доволі стародавні) своїх експонатів. Виставка знарядь тортур «за отдєльную плату», тому вона йде в піч. На вулиці знайшли лазєйку на замкову стіну, залізли туди даємо фото з банером – «взяли» ще один замок. По дорозі вниз відкрився чудовий вид на монастир капуцинів, що розташувався через дорогу від замку. «Дозаправляємося» сувенірам і за браком часу відмовляємося від катання на бричці, в яку запряжена кобила в яблуках. Хутко прямуємо до зупинки, де нам пощастило. Буквально через 5 хвилин приїжджає бас на Львів. Знову мирна півторагодинна дорога. На відвідини площі ринок вже просто не лишається часу, тому сідаємо у маршрутку і їдемо до стадіо. Ще трійка виїзних в цей час була десь на під’їзді до міста. Загалом без особливих проблем дісталися гостьового сектору. Підтримки, як такої, від нас звісно не було навіть під кінець 1-го тайму, коли стадіону дісталися ще троє виїзних. За матч всього кілька зарядів, які потонули в зарядах сектору господарів. На протязі всіє гри через гостьовий шастали львівські карли в маєчках стюардів з репліками «вампіста» і тп. Більше про перипетії гри можна почитати у відповідному розділі тур за туром. Під за навіс рівного матчу ми таки пропустили гол і нажаль програли. Ще цікавий епізод стався під час того, як нас посилений кордон виводив за межі стадіону. Нагорі нас чекала група місцевих любителів футболу вже не карлячого віку. Чоловік 10-12. Ну ясне діло чіплялися, але не дуже сильно. От тоді й прозвучала цікава фраза з вуст одного сірого: «А щоб вони (малися на увазі місцеві шанувальники фред перрі) робили якби це були не 4 дівчат і 3 невеликих хлопці, а сімка спортсменів?» Питання так і повисло у повітрі. На таксі дісталися вокзалу. Прочекали пару годин до нашої тяги в залі очікування. Місцеві карли не заспокоїлися і тинялися вокзалом. Нічого цікавого з того не вийшло. Тяга Трускавець-Київ виявилася дуже кошерною: тепло, чисто, м’які сидіння-лежаки і навіть спинка на стінці (обтягнуте псевдо-бархатом). Як наслідок спалося відмінно. У столиці трохи почекали ранкового експресу і ось уже за вікнами проминають останні кілометри дороги додому. Приправлена вона була аудіокнигою про пригоди Ераста Фандоріна та доволі зайобливими розповідями про «волосатий пердьож» представників тіпа золотої молодьожі, що сиділа позаду нас. «Это набриолиненное существо…» (майже (с)). Останній виїзд року скінчився. Шкода тільки, що пробило його так мало людей.
Вперед, біло-зелені!
Коментарі
Коментувати новини можуть лише авторизовані користувачі